Гоголь М. В. «Мертві душі»

Роман «Мертві душі» розповідає історію Чичикова, пройдисвіта, який їде в провінцію, щоб купити мертві душі селян, які померли, але їхні імена все ще числяться в переписі населення. Чичиков планує продати мертві душі як живих, щоб отримати від держави гроші.

По дорозі Чичиков зустрічає багатьох дивних і цікавих персонажів, серед яких:

• Манілов — багатий поміщик, який є дуже мрійливим і ледачим.
• Собакевич — ще один багатий поміщик, який є дуже жадібним і жорстоким.
• Ноздрьов — ексцентричний поміщик, який любить грати в карти і битися.
• Коробочка — погана господиня, яка є дуже заощадливою.
• Плюшкин — багатий поміщик, який став скупим і жорстоким через свою жадібність.

Чичикову вдається купити мертві душі, але його план провалюється, коли його заарештовують. Чичикова звільняють, але він розуміє, що не може змінити своє життя, і він залишає Росію.

Роман «Мертві душі» є глибокою сатирою на російське суспільство 19 століття. Гоголь висміює соціальну нерівність, бюрократію, лицемірство і жадібність. Він також показує, як люди можуть бути жорстокими і егоїстичними.

Хто такий Чичиков?

Чичиков — це головний герой роману Миколи Гоголя «Мертві душі». Він є молодим чоловіком, який приїжджає в провінцію, щоб купити мертві душі селян, які померли, але їхні імена все ще числяться в переписі населення. Чичиков планує продати мертві душі як живих, щоб отримати від держави гроші.

Чичиков — це дуже складний персонаж. Він є вмілим шахраєм і пройдисвистом, але він також є дуже розумним і хитрим. Він здатний викрутитися з будь-якої ситуації, і він завжди знає, як отримати те, що хоче.

Однак Чичиков також є дуже самотнім і нещасним персонажем. Він не має друзів і не має родини. Він постійно прагне до чогось нового, але він ніколи не може знайти щастя.

Чичиков — це символ російського суспільства 19 століття. Він є продуктом своєї епохи, і він відображає всі її проблеми. Він є жадібним, егоїстичним і лицемірним, але він також є розумним, хитрим і вмілим. Чичиков — це складний і неоднозначний персонаж, який досі не дає спокою читачам.

Головні ідеї роману «Мертві душі» Миколи Гоголя:

• Російське суспільство 19 століття було хворим. Гоголь висміює соціальну нерівність, бюрократію, лицемірство і жадібність. Він також показує, як люди можуть бути жорстокими і егоїстичними.
• Люди повинні бути добрішими, милосерднішими і більш турботливими один про одного. Гоголь вірив, що Росія може змінитися, якщо люди стануть добрішими і милосерднішими. Він хотів, щоб люди стали більш турботливими один про одного і щоб вони більше піклувалися про своє суспільство.
• Росія повинна стати більш розвиненою країною. Гоголь вірив, що Росія має потенціал стати великою і могутньою країною. Він хотів, щоб Росія стала більш розвиненою країною і щоб вона досягла великих висот у всіх сферах життєдіяльності.

Роман «Мертві душі» — це глибока і багатогранна робота, яка може бути прочитана на різних рівнях. Це один із найважливіших творів російської літератури, і він досі актуальний і сьогодні.

Ось деякі з найважливіших персонажів роману «Мертві душі» Миколи Гоголя:

• Павло Іванович Чичиков — головний герой роману. Він є молодим чоловіком, який приїжджає в провінцію, щоб купити мертві душі селян, які померли, але їхні імена все ще числяться в переписі населення. Чичиков планує продати мертві душі як живих, щоб отримати від держави гроші.
• Манілов — багатий поміщик, який є дуже мрійливим і ледачим. Він все живе в снах і мрях про майбутнє, але він ніколи не робить нічого для того, щоб його мрії здійснилися.
• Собакевич — ще один багатий поміщик, який є дуже жадібним і жорстоким. Він любить гроші і майно більше, ніж щось інше в житті.
• Ноздрьов — ексцентричний поміщик, який любить грати в карти і битися. Він є дуже легковажним і безвідповідальним.
• Коробочка — погана господиня, яка є дуже заощадливою. Вона ніколи не витрачає гроші, навіть на найнеобхідніші речі.
• Плюшкин — багатий поміщик, який став скупим і жорстоким через свою жадібність. Він став настільки жадібним, що він навіть не дозволяє собі їсти і пити.

Микола Гоголь висміює багато проблем російського суспільства 19 століття у своєму романі «Мертві душі». Ось деякі з них:

• Соціальна нерівність: Гоголь показує, як російське суспільство розділене на два класу: багатих і бідних. Багачі живуть у розкоші, тоді як бідні живуть у злиднях.
• Бюрократія: Гоголь висміює російську бюрократію, яка є корумпованою і неефективною.
• Лицемірство: Гоголь показує, як багато людей в російському суспільстві є лицемірними. Вони кажуть одне, а роблять інше.
• Жадібність: Гоголь висміює жадібність, яка є однією з головних проблем російського суспільства.
• Жорстокість: Гоголь показує, як багато людей в російському суспільстві є жорстокими. Вони знущаються над бідними і беззахисними.

Роман «Мертві душі» — це глибока і багатогранна робота, яка висміює багато проблем російського суспільства 19 століття. Гоголь хотів показати, що Росія потребує змін, і він вірив, що люди повинні стати добрішими, милосерднішими і більш турботливими один про одного.

«Мертві душі» — це один з найважливіших творів російської літератури. Це глибока і багатогранна робота, яка висміює багато проблем російського суспільства 19 століття. Гоголь хотів показати, що Росія потребує змін, і він вірив, що люди повинні стати добрішими, милосерднішими і більш турботливими один про одного.

Я вважаю, що «Мертві душі» — це дуже актуальна робота і сьогодні. У романі Гоголь висміює багато проблем, які існують і в сучасному суспільстві, такі як соціальна нерівність, бюрократія, лицемірство, жадібність і жорстокість. Я вважаю, що роман Гоголь може допомогти нам краще зрозуміти ці проблеми і знайти шляхи їх вирішення.

Я також вважаю, що «Мертві душі» — це дуже цікавий і захопливий роман. Гоголь створив дуже яскраву і барвисту галерею персонажів, і його сатира дуже дотепна і витончена. Я вважаю, що роман Гоголь обов’язково сподобається всім, хто любить читати.

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Скільки років Чичикову мертві душі

У відповідності зі своїм провідним художнім принципом – розвертати образ із імені – Гоголь дає Чичикову прізвище, утворену шляхом простого повтору невиразного звукосполучення (чичи), не несучого ніякого виразного значеннєвого навантаження. Прізвище, таким чином, відповідає загальній домінанті образа Ч., суть якої у фіктивності (А.Білий), удаваності, конформізмі: «не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий, не можна сказати, щоб старо, однак же й не так щоб занадто молодий».

У портреті Ч. так само відкидається як позитивне, так і негативний початок, всі скільки-небудь істотні зовнішні й внутрішні риси особистості відкидаються, зводяться до нуля, нівелюються. Ім’я та по батькові Ч.- Павло Іванович, – округл і благозвучне, однак не ексцентричне, також підкреслює бажання Ч. злитися із середовищем, бути в міру помітним («фрак брусничних кольорів з іскрою»), разом з тим схожим на інші («ніколи не дозволяє собі неблагопристойного слова», «у прийомах… щось солідне»), тримаючись принципу «золотої середини». У вигляді Ч. комічно переплетені риси церемонної делікатності й грубого физиологизма: «умів підлестити кожному», «увійшов боком», «сідав навскіс», «відповідав нахиленням голови», «клав у ніс гвоздичку», «підносив табакерку, на дні якої фіалки»; з іншого боку – «довго тер милом < …>щоки, подперши їх < …>мовою», «висякався надзвичайно голосно», «ніс < …>звучала як труба», «вищипнув з носа дві волосинки». У Ч. Гоголь метонімічно виділяє ніс (порівн. з майором Ковальовим, у якого пропав ніс): «висунув уперед ніс».

Ніс у Ч. «громоподібний» (А.Білий), рівняється з «пройдою-трубою», що крякає в оркестрі зайво голосно, тим самим Гоголь вносить іронічний дисонанс у гармонійну округлість особи Ч. («повна особа», «начебто мордочки й кашгунчика», «білосніжна щока»), підкреслюючи невгамовну енергію набувача («ніс по вітрі»), якому доля щедро роздає щигликів по носі, не у міру довгому. Образ Ч. багатофункціональний. Ч. є центром так званої «міражної інтриги» (Ю.Манн).

Подібно мандрівному лицареві середньовічного роману або бурлаці шахрайського роману, Ч. перебуває в безперестанному русі, у дорозі, він порівнянний з гомеровским Одиссеем. Правда, на відміну від лицаря, що присвячує героїчні діяння Прекрасній Дамі, Ч.- «лицар копійки», заради останньої в сутності Ч. і робить свої «подвиги». Біографія Ч. (гл. 11) є ряд попередніх діянь до головного подвигу життя – скупці мертвих душ. Ч. прагне наростити копійку з нічого, так сказати, «з повітря». Ще будучи школярем, Ч. пустив у зворот полтину, залишену йому батьком: «зліпив з воску снігура», пофарбував і вигідно продав; перепродував голодним однокласникам булку або пряник, загодя куплені на ринку; два місяці дресирував мишу й теж вигідно продав

Полтину Ч. перетворив у п’ять рублів і зашив у мішечок (порівн.Коробочка). На службі Ч. входить у комісію для побудови «казенного досить капітальної будови», що не будується протягом шести років вище фундаменту. Тим часом Ч. будує будинок, заводить кухаря, пари коней, накупає голландські сорочки, мила «для повідомлення гладкості шкірі». Викритий у шахрайстві, Ч. терпить фіаско, втрачає грошей і благополуччя, однак немов відроджується з попелу, стає митним чиновником, одержує хабар на полмиллиона від контрабандистів. Таємний донос напарника ледь не доводить Ч. до карного суду; лише за допомогою хабарів Ч. вдається піти від покарання. Почавши скуповувати в поміщиків кріпаків, що значаться в «ревізьких казках» у якості живих, Ч. має намір закласти їх в Опікунську раду й зірвати куш на «фуфу», по ййого вираженню

«Міражна інтрига» починає розвиватися внаслідок нечувано, ризикованості й двозначності угоди, пропонованої Ч. поміщикам. Скандал, що вибухнув навколо мертвих душ, початий на балі в губернатора Новосибірським і підкріплений переляканою Коробочкою, переростає в грандіозну містерію фантастичної російської дійсності миколаївського часу й, ширше, відповідає духу російського національного характеру, а також сутності історичного процесу, як розуміє їхній Гоголь, зв’язуючи те й інше з незбагненним і грізним Провидінням. (Порівн. слова Гоголя: «плітка плететься чортом, а не людиною. Людина від ледарства або сглупа брякне слово без змісту < …>слово піде гуляти < …>і помалу сплететься сама собою історія, без ведена всіх. Теперішнього автора її безумно й відшукувати < …>геть усе обман, усе здається нам не тим, чим воно є на самій справі

Важко, важко жити нам, що забуває всяку хвилину, що будуть наші дії ревізувати Той, Кого нічим не підкупиш».) Далі Ч. у переказі «дами просто приємної» з’являється розбійником Ринальдо Ринальдини, «збройним від голови до ніг» і, що вимагає в Коробочки мертві душі, так що «все село збіглося, ребенки плачуть, все кричить, ніхто нікого не розуміє». «Дама приємна у всіх відносинах» вирішує, начебто Ч. скуповує мертві душі для того, щоб викрасти губернаторську дочку, а Ноздрев – напарник Ч., після чого «обидві дами відправилися кожна у свою сторону бунтувати місто». Зложилися дві ворожі партії: чоловіча й жіноча. Жіноча затверджувала, начебто Ч. «зважився на викрадення», тому що був одружений і його дружина написала лист губернаторові

Чоловіча прийняла Ч. одночасно за ревізора, за переодягненого Наполеона, що втік з острова Св.Олени, за безногого капітана Копейкина, що став отаманом зграї розбійників. Інспектор лікарської управи уявив, що мертві душі – це померлі від гарячки хворі внаслідок його недбалості; голова цивільної палати перелякався, що став повірником Плюшкина в оформленні міцності на «мертві душі»; чиновники згадали, як недавно сольвичегодские купці, загулявши, «ішли на смерть» устьсисольских купців, дали хабар суду, після чого суд виніс вердикт, начебто устьсисольские «умерли від вигару»; крім того, казенні селяни вбили засідателя земської поліції Дробяжкина за те, що той «бил-ді блудливо, як кішка».

Губернатор разом одержав два казенні папери про розшук фальшивомонетника й розбійника, тим і іншим міг виявитися Ч. У результаті всіх цих толков умер прокурор. В 2-м томі Ч. співвідноситься з антихристом, Русь розхитується ще сильніше, пущене слово викликає хвилювання розкольників («народився антихрист, що і мертвим не дає спокою, скуповуючи якісь мертві душі. Каялися й грішили й, під видом изловить антихриста, укокошили неантихристів»), а також бунти мужиків проти поміщиків і капітанів-справників, тому що «якісь бурлаки пропустили між ними слухи, що наступає такий час, що мужики повинні бути поміщики й нарядитися у фраки, а поміщики нарядитися в сіряки й будуть мужики».

Інша функція образа Ч.- эстетическая. Образ Ч. становлять метафори, пофарбовані в різному ступені те в епічні, то в іронічні, то в пародійні тони: «барка серед лютих хвиль» життя, «незначний хробак миру цього», «пухир на воді». Всупереч солідності, статечності, тілесній відчутності Ч. («був тяжеленек», «животик < …>барабан»), всупереч турботі про майбутніх нащадків і бажання стати зразковим поміщиком, сутність Ч.- мімікрія, протеичность, здатність приймати форму будь-якої посудини. Ч. міняє обличчя залежно від обстановки й співрозмовника, часто стаючи подобою того поміщика, з ким торгується: з Маниловим Ч. сладкогласен і попереджувальний, його мовлення, точно цукровий сироп; з Коробочкою тримається простіше й навіть обіцяє їй риса, приходячи в лють від її «дубинноголовости», із Собакевичем Ч. скупий і скупий, такий же «кулак», як сам Со-бакевич, обоє вони бачать друг у другу шахраїв; з Новосибірським Ч. тримається запанибратски, на «ти», висловлюючись про причини покупки складом самого Ноздрева: «Ох, який цікавий: йому всяку дрянь хотілося б пощупати рукою, так ще й понюхати!» Нарешті, у профіль Ч. «дуже здає на портрет Наполеона», тому що той «теж не можна сказати щоб занадто товстий, однак ж і не так щоб тонко».

Із цією особливістю образа Ч. нерозривно зв’язаний гоголівський мотив «дзеркала». Ч., немов дзеркало, убирає в себе інших героїв «Мертвих душ», містить у зародку всі істотні щиросердечні властивості цих персонажів. Так само, як Коробочка, що збирала в пестрядевие мішечки окремо целковики, полтиннички, чіт вертачки, Ч. зашиває в мішечок п’ять рублів. Подібно Манилову, Ч.- прекраснодушний мрійник, коли, побачивши в дорозі гарненьке, «як свеженькое яєчко», личко губернаторської дочки, починає мріяти про одруження й двохстах тисячах приданого, а на балі в губернатора майже закохується: «видно, і Чичикови на кілька хвилин у житті звертаються в поетів».

Pages: 1 2

✅Біографія Чичикова – головного героя поеми «Мертві душі»

Інтригуючий роман, або як його назвав автор Микола Гоголь – поема «Мертві душі», знайомить читача з незвичайним головним героєм, з біографією Чичикова. Це унікальний персонаж в літературі: “Павло Іванович Чичиков — чиновник, колишній колезький радник, а відтепер авантюрист. Він закуповує “Мертві” душі і закладає їх як живі, на це бере кредит, чим намагається підняти своє місце у вищому суспільстві».

Дорослішання і перші зароблені гроші

Дитинство Чичикова було жебраком і ізольованим, попри дворянське походження. Місце, де жив і дорослішав хлопчик, було похмуре, сонячні промені не проникали в нього. Віконниці були замкнені цілий рік. По будинку цілий день ходив батько Павла-Іван і спльовував в кут, де стояла пісочниця.

Виховання дитини мало тиранічний характер, повідомляє коротка біографія Чичикова. “Мертві душі” розкривають батька, як хворого і суворого батька. Він змушував Павла вчитися цілодобово, а за помилки або непослух тягав за вуха. Старий був грубий з сином, він не вмів по-іншому, можливо, причина — злидні або його затяжна хвороба. Про матір автор не згадує в поемі.

Попри бідність, коли прийшов час, батько відправив сина на навчання. Скільки це йому коштувало, не описується. Поселив сина у родички, досить далекої. І дав пораду:»гроші берегти, дружити тільки з багатими, за свій рахунок нікого не пригощати”. З цих слів і життєвого досвіду Павлуша зрозумів, що гроші — це запорука поваги і визнання. Більше батька молодий чоловік не бачив, але сказані слова міцно засіли в голову.

Навчання йшло у Чичикова непогано, хоч відмінником він і не був. Геніальних талантів у нього також не було. Чичиков ніяк не виділявся з натовпу учнів. В успіху йому допомагали особливі вміння:

• спокійно висиджував урок на лавці;
• не виділявся гострим розумом;
• поводиться тихо;
• при покаранні ні бровами, ні очима не ворушить;
• щоразу кланяється педагогам.

Завдяки всім своїм особливостям він навчився догоджати викладачам. Це зіграло величезну роль у створенні бачення, що хлопчик — зразковий учень, а також допомогло закінчити училище на відмінно і отримати грамоту, в якій золотими літерами прописано, який він благонадійний і старанний.

Слова батька про гроші і безгрошове минуле зробили свою роботу. З перших днів навчання Павлуша намагався заощадити на всьому і заробити при будь-якій можливості. Завдяки гострому розуму, він з ранніх років став геніальним “підприємцем” – автор відкрив читачеві нового персонажа в російській літературі. Перші гроші він заробив завдяки спекуляціям:

• всі свої частування він перепродує;
• він виліпив Снігура з воску, якого вигідно продав;
• видресирував миша і збирав навколо себе глядачів, які платили за виставу.

Якщо говорити, з якої суми починалася фінансова кар’єра Чичикова, розповідь оповідає про півтіні, 50 копійок, які він ще й приростив.

Кар’єра Павла Івановича

У Чичикова успішно закінчилося навчання, далі починається його цивільна служба. Він довго шукав, звідки почати кар’єру, щоб та змогла швидко вирости і приносити великі гроші. Перебиваючись простий підробітком, Павло все-таки зміг отримати посаду в казенній палаті, попри юний вік, але і не без праці. Завдяки своєму особливому підходу, юнак зміг налагодити спілкування з начальником, старим повитчиком.

Далі юнак знайомиться з дочкою свого начальника. Заводить з нею стосунки, попри те що зовні дівчина була не дуже приваблива. Повитчик до Павла розташований все тепліше, зустрічі з його дочкою ведуть до весілля і Чичиков отримує подарунок від щасливого батька майбутньої нареченої — новий чин. А це високе підвищення по кар’єрних сходах і чергова перемога Павла.

Нова посада охолодила запал невдалого зятя. Він зовсім забув про наречену, більше не відвідував її будинок. У Паші була мета збагатитися і чоловік рухався до неї напролом, без всяких моральних принципів. Сім’я абсолютно не була в планах Чичикова, він скуштував нове багате життя з модними одягом і екіпажами. Але йому було мало, і юнак розробив схему у своїй діяльності, борючись з хабарництвом, але при цьому непогано збагачуючись. Все було добре, поки не змінилося керівництво і всіх хабарників, включаючи Павлушу Чичикова, не звільнили.

Далі була Митниця. У своїй праці він був, як завжди, тактовний, уважний і з особливим чуттям, що допомогло йому стати помітним для вищого начальства. Павло Іванович боровся з контрабандистами, а завдяки увазі начальства отримав багато можливостей. Тільки радів він недовго: нові махінаторські схеми були розкриті і знову звільнення в терміновому порядку. Це був черговий кінець нової кар’єри. Назад все спочатку.

Він залишився з мізерними заощадженнями, що залишилися після смерті батька і продажу сімейного будинку і господарства. Саме в цей період життя Чичикову приходить ідея – за безцінь викуповувати у поміщиків померлих селян, які ще значаться в списках, а потім перепродувати їх. Чичиков загорівся новою ідеєю, він взяв двох слуг, 10 тисяч накопичень і бричку.

Махінатор взявся за скупку померлих селян або, як то кажуть, в оповіданні — «Мертвих душ». Павло Чичиков потрапляє в поселення “N”, знайомиться з міським життям і неординарними особистостями. З цього моменту і починається життєпис героя.

Зовнішність і характер персонажа

Зовнішній вигляд і передісторія життя героя відкриває 11 глава оповідання. Чому Гоголь відкриває головного персонажа в кінці поеми? Він тримає інтригу читачеві про персону героя до кінця роману, а на завершення відкриває погляду простої людини, що пройшла нелегкий шлях. Автор повідомляє, що Чичиков — чоловік середній у всьому починаючи від зовнішності, його одягу, закінчуючи манерою спілкування. Але його зовнішній вигляд мав у своєму розпорядженні до себе співрозмовника.

Павло не був гравцем, не пив, не курив, не ганяв. Хоча ці його якості більше говорили про скупість і бажання заощадити, ніж про його порядності. Чичиков всіма способами уникає розтрат, він веде досить скупий спосіб життя. Педант, любитель дотримуватися гігієни, підтримувати чистоту, як в одязі так, і в житло. Ці корисні звички роблять його в очах поміщиків членом вищого суспільства.

Павло Іванович має головну рису свого характеру – накопичення. Ця риса не веде до безглуздого збору всього підряд, а змушує збирати гроші на певну мету. Чітко знаючи, що ця сума – його пропуск в краще життя, до багатого дому, слуг.

Павло Чичиков простого походження, його явно не влаштовує цей факт. Він приховує від оточення, яке в основному складається з людей вищого походження, з якої сім’ї він походить. Щоб відповідати суспільству, він починає займатися собою – красиво одягається, уважний до всіх деталей в зовнішності і транспорті.

Знає як поводитися, вміє подати, розташувати до своєї персони нових знайомих. Іноді це не допомагало і Павло опинявся на вулиці.

Відносин з жінками історія Чичикова не знає, він був до них байдужий. Павлуша знав, що красиві дівчата вміють використовувати чоловіків у своїх цілях і завжди тримався від них якомога далі. Йому подобався жіноча стать, але від відносин з ними він утримувався.

Павло Іванович Чичиков-підприємець свого часу. Людина з феноменальною пристосовністю до ситуації і людям. Психолог, незвичайним чином знаходить спільну мову з будь-якою людиною. Він вміє втертися в довіру, вчасно спокусити, знає, як коректно і ненав’язливо відмовити співрозмовнику, не нашкодивши собі.