Рапач

Рапач, -ча, м. = Рапак. Вх. Уг. 264.

Зміст

За словником

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 452.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 452.

Рапач, ча, м. = Рапак. Вх. Уг. 264.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 6.

Опис

Свою назву цей птах отримав за гучний крик «дерк-дерк», який видає під час шлюбного періоду, перш за все вночі . Птах, що кричить, витягає шию вперед та час від часу повертає її у різні боки. Цей крик чути досить далеко — до 1 км й більше. Довжина тулуба рапача становить 20—25 см, розмах крил 46—53 см, вага його — 125—210 г. У нього пір’я рудувато-буре з боків з білими смугами. Підборіддя та верхня частина шиї світло-сірі. Верхня частина голови, махові пір’я крил та рульові хвоста — каштанові. Тулуб сплющений з боків, витягнута шия, короткий дзьоб. Ноги буроватого кольору. Рапач мешкає по всій Європі, за винятком північніших та найпівденніших її частин. Також є у Малій Азії, на півночі Ірану, середніх частинах Західного та Середнього Сибіру, на схід до річки Вілюй та Байкалу (Росія).

Рапач — гніздовий перелітний птах по всій території України

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Рапача знають майже всі, однак мало хто тримав цього птаха в руках або спостерігав його на волі. Це пояснюється тим, що рапач веде надзвичайно потайний спосіб життя. Однак сам птах галасливий і має гучний та різкий голос, який дуже далеко чутно. Це найгаласливіший зі всіх наших пастушкових. Крик рапача надзвичайно характерний, його не можна сплутати ні з чим. Він звучить як склади «ге-ге» або «дерг-дерг» (звідси і назва), вигукувані скрипучим голосом, але дуже голосно. Крикнувши двічі, деркач робить коротку паузу, потім скрикує знову і знову замовкає. Це шлюбна весняна пісня самця; у травні й червні він кричить із надзвичайним азартом, іноді цілі ночі безперервно, також вранці й увечері, а іноді й удень.

За розмірами рапач досить невеликий (довжина тіла до 30 см) і вагою 120-200 г. Старі птахи бувають трохи важчими. Дзьоб короткий і досить широкий в основі, його довжина 1,9-2,3 см. Забарвлення зверху доволі строкате — рудувато-буре, з чорнуватою центральною частиною і сіруватими кінцями пера. Передня частина шиї, воло й груди сірі, черево і боки вохристо-білуваті, з рудуватими смугами. Райдужка горіхового кольору або червоно-бура. Хвіст короткий. Тіло рапача здається сплюснутим із боків, як і в курочки водяної. Рапач поширений на багатьох територіях і гніздиться майже по всій Україні, окрім високогір’я та деяких приморських регіонів. В Європі загалом теж розповсюджений широко. На північ проникає майже до Полярного кола, на півдні трапляється на Кавказі й у Середній Азії. В Росії гніздиться до Алтаю і верхів’я річки Лени в Сибіру. Окрім того, поширений у Західній Європі та Малій Азії.

На відміну від лиски і водяної курочки, рапач уникає відкритої води і дуже зволожених ділянок. Його улюблені місця — це вологі луги з пишною травою й не дуже сирі осокові болота. Він тримається також на болотах із чагарниками і навіть у посівах зернових, що зростають у сирих низинах. Цьому птахові потрібна густа трава, яка ховала б його від ворогів. В описаних угіддях деркачі тримаються з весни і майже все літо, з кінця ж його іноді переходять на сухіші місця — на луки, лісові зруби і навіть на поля з зерновими.

Під час весняних та осінніх перельотів рапачі мандрують ночами і частіше поодинці, тому приліт визначити дуже важко. По прильоті птахи розподіляються по гніздових місцях, але спочатку голосу не подають. Лише коли трава підросте настільки, що птах відчуватиме себе в ній у безпеці, починається шлюбний період, і деркачі стають дуже галасливими. Кричать тільки самці, мабуть закликаючи цією «піснею» самок або викликаючи суперників.

Рапач дуже захоплюється своїм співом і входить у такий азарт, що до нього можна підійти досить близько, якщо робити кроки «під пісню», тобто у момент крику. Злітає рапач рідко і лише у разі крайньої потреби. Зазвичай він рятується бігом, причому дуже швидко і вправно пробирається в густій траві або осоці, лавіруючи поміж стеблами і травинками. Ймовірно, це полегшується формою його стислого з боків тіла. Злітає він важко і незграбно, опустивши зад і «розвісивши ноги», насилу ляскаючи своїми короткими круглими крильми. Пролетівши небагато, інколи яких-небудь 20-30 м, деркач знову падає в густу траву, і вдруге його вже не підняти. Навіть мисливські собаки насилу піднімають деркача. Він крутиться у них під самісіньким носом, робить петлі й кола, затаюється в кущах, знову біжить і злітає, тільки вичерпавши, мабуть, всі можливості врятуватися «пішки» і не бачачи іншого способу звільнитися від наполегливого переслідування.

Доводиться тільки дивуватися, як за таких поганих здібностей до польоту птахи дістаються до місць зимівель і долітають навіть до Південної Африки. Мабуть, їм це коштує значної праці. Трапляються випадки, коли птахів у пролітний час знаходили в містах. Нерідко знаходять рапачів, що розбилися вночі об стіни будинків або об телеграфні дроти. Це свідчить, що птахи летять низько над землею.

У розпал шлюбного періоду між самцями, мабуть, відбуваються бійки; але незабаром самки сідають на яйця, і крики потроху вщухають, хоча в ясні ночі їх іноді буває чутно ще й у другій половині літа. Довше кричать деркачі на півдні, де самки виводять пташенят двічі і де проходить так би мовити другий шлюбний період.

Самці не беруть участі в гніздових справах, і самка одна будує гніздо і виховує молодих. Пташенята вилуплюються в чорному пуху. Матері тримаються з виводком, поки молоді не стануть зовсім самостійними; потім сім’ї розбиваються, і птахи тримаються поодинці. Відліт відбувається з серпня. До відльоту птахи значно жиріють.

Який птах видає крик Дерг Дерг

Птахом 2024 року обрано горобця хатнього!

Горобець хатній – осілий синантропний вид. Будучи вихідцем з Євразії та Північної Африки, горобець хатній успішно розповсюдився на всі континенти світу крім Антарктиди.

Горобець хатній рідко трапляється дуже далеко від людей і наших будівель. Так само й гнізда влаштовує поруч – щілини будівель, пустоти електростовпів, під стріхами.

Щоб пересуватися по землі, горобець хатній зазвичай стрибає, а не ходить.

На ночівлю зграї горобців збираються в густих заростях чагарників. Денний час присвячується пошукам їжі. Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят. Більшість пар намагаються виростити принаймні два виводки на рік. Горобець хатній починає гніздитися рано. У другій половині березня птахи розбиваються на пари та облаштовують гнізда. Яйця з’являються в квітні. Насиджування триває всього 11 днів, а через два тижні дитинчата залишають гніздо.

Пилова ванна — важлива процедура горобця хатнього, яка проводиться групами на сухих ділянках землі. Це засіб для видалення паразитів або інших шкідливих речовин з їхнього оперення, шкіри.

Кішки вважаються основними хижаками для молоді горобця хатнього. Вони впольовують велику кількість недосвідчених птахів відразу після того як ті залишають гніздо.

Спробуйте побачити цього птаха на водоймах поблизу вашого місця проживання чи мандрівок та діліться своїми спостереженнями, надсилаючи їх на пошту Українського товариства охорони птахів [email protected] або на нашу ел.пошту – [email protected]

Статті про горобця хатнього на сайті “Пернаті друзі”:

Как называется птица, которая издает скрипучий крик «дерг-дерг»

Коростель (дергач) – птица, которую многие слышат, но мало кто видит. В народе зовут его еще дергачом. Летними ночами хриплый крик коростеля, старательно выговаривающего свое латинское название “крекс-крекс”, слышится из густой луговой травы. Сама птица все время прячется в густой траве.

Это коростель или дергач. Вот Вам немного инфы про эту птицу.
Коростель, или дергач (лат. Crex crex) — небольшая птица семейства пастушковых, относящаяся к монотипичному роду Crex.
Гнездится в Европе и Азии, в том числе и на территории России, где обитает во влажных высокотравных лугах, густо поросших кустарниковых болотах, засеянных пашнях либо недалеко от них. Перелётная птица, зимует в Африке к югу от Сахары. До недавнего времени была внесена в список международной Красной книги как вид, которому угрожает опасность вымирания, однако в 2006 году в связи уточнением общей численности птиц её статус был улучшен и в настоящее время рассматривается, как «близкий к переходу в группу угрожаемых» .
Описание
Небольшая птица длиной 22-25 см и весом около 150 г. Размером и телосложением напоминает погоныша (Porzana porzana) — таким же округлым, слегка сплющенным с боков телом, вытяннутой шеей и круглой головой; однако от последнего выделяется заметно более коротким клювом. Оперение верхней части тела светло-рыжее, с тёмными пестринами. Вехняя часть головы, первостепенные маховые перья крыльев и рулевые перья хвоста каштановые с тёмными сердцевинами и серыми окончаниями. Бока рыжевато-охристые, с белыми поперечными полосами. Подбородок и передняя часть шеи светло-серые. Клюв короткий, крепкий, красновато-бурого цвета. Радужная оболочка глаз орехового цвета либо бурая. Хвост очень короткий. Ноги буроватые. Самцы и самки внешне друг от друга отличаются незначительно — у самок зоб с охристо-рыжим оттенком, тогда как у самца он более серый. В зимнее время серые тона оперения сменяются рыжевато-охристыми. Подвидов не образует.
Летает неохотно и медленно; в случае опасности старается спастись бегством, а при внезапном вспугивании перелетает на небольшое расстояние и приземляется, ища укрытие в густой растительности. Среди высокой травы передвигается быстро, часто меняя направления. В полёте, в отличие от других птиц, ноги не вытягивает и не поджимает, а оставляет их свободно болтающимися.
Голос резкий и очень громкий (в хорошую погоду слышный на расстояние более километра) — громкое скрипучее «крэк-крэк» , напоминающее треск деревянной палочки по зубьям гребня. Кричит главным образом в сумерки и ночью, и только в брачный период — весной и в первую половину лета. Во время крика вытягивает шею и периодически поворачивает её в разные стороны — в результате голос слышен то громче, то тише. Крик коростеля в вышей степени характерен. Его нельзя не смешать ни с чем. Он редко переходит в быстрое «гэ-гэ-гэ-гэ» или «дерг-дерг-дерг-дерг» (отсюда и название) , произносимое гнусавым и скрипучим голосом.
Ареал
Гнездится в лесной и степной зоне Европы и Азии к западу от Прибайкалья и Витима. На территории Российской Федерации поднимается на север до 62—63° северной широты, в Скандинавии до 68° северной широты. В Азии также встречается в Казахстане, Средней Азии и Закавказье. В Альпах обитает на высоте до 1400 м над уровнем моря, а в России поднимается до альпийского пояса Саян на высоте до 3000 м над уровнем моря. Ранее ареал коростеля был гораздо шире и покрывал большую часть Центральной и Северной Европы в промежутке между 41° и 65° северной широты, а на восток доходя до 120° восточной долготы. Однако за последние годы его распространение, в частности в Западной Европе, резко сократилось и фрагментировалось, а в таких странах, как Бельгия, Дания, Испания, Норвегия, Люксембург, Нидерланды и Швейцария, он стал крайне редкой птицей.
В зимнее время мигрирует в районы саванн в центральной и юго-восточной Африки между югом Танзании и северными районами Южно-Африканской республики. Осенний перелёт начинается в августе и продолжается до первой половины октября. Перед отлётом птицы хорошо набирают вес, необходимый им для долгого путешествия. Весенний прилёт в конце апреля-мае, когда трава уже достаточно высокая. Мигрируют в одиночку и в ночное время, так что проследить время перелёта достаточно сложно.
Источник topguns.ru

Большая выпь (лат. Botaurus stellaris) — птица семейства цаплевых.

Выпь со спины имеет чёрные с желтоватыми каёмками перья, такого же цвета голова. Брюхо охристое с бурым поперечным рисунком. Хвост жёлто-бурый с черноватым рисунком. В целом, такая окраска выпи является маскировочной и помогает птице оставаться незамеченной среди стеблей тростника и камыша, где она обитает. Самцы несколько крупнее самок. Масса тела самца около 1 кг, иногда до 1,9 кг, рост до 70 см и выше, самки несколько меньше. Длина крыла у самцов в среднем 34 см у самок 31 см.

Выпь гнездится от Португалии на восток до Японии и Сахалина. На юг ареал распространяется до Северо-Западной Африки, Ирана, Афганистана и Кореи. Другой подвид большой выпи населяет южные части Африки. Зимуют выпи в Средиземноморье, на Кавказе, в северной Индии, Бирме и Юго-Восточном Китае. В некоторых частях Европы выпи не улетают на зиму, а остаются на месте гнездования и благополучно доживают до весны. Однако в суровые зимы, когда замерзают все водоёмы, они гибнут.

В Россию выпь прилетает с зимовки ранней весной. В зависимости от местного климата это может быть март — май. Выпи обитают в водоёмах со стоячей водой или со слабым течением, заросшие тростником и камышом. Перелёт на места зимовок начинается в конце сентября-начале октября, однако некотрые выпи улетают уже когда выпадает первый снег. Как весной, так и осенью выпи совершают сезонные перелёты в одиночку. Линька у выпей происходит раз в году с августа по январь. Таким образом, заканчивается линька уже на зимовках. Выпь активна в сумерках. Как и многие цапли выпь подолгу стоит неподвижно, подкарауливая добычу, резким молниеносным движением хватая её. Днём она неподвижно стоит в зарослях, обычно на одной ноге, втянув голову и нахохлившись. Заметить её в этот момент очень сложно: она больше напоминает пучок сухих стеблей тростника. При опасности она замирает с вытянутой вертикально шеей и поднятой головой. В этом случае её заметить ещё сложнее, так как она становится похожей на тростник, клюв, вытянутый вверх, напоминает головку тростника. При прямой опасности выпь широко раскрывает клюв и отрыгивает проглоченную пищу.

У выпи очень громкий крик, разносящийся на 2-3 километра в округе. Его можно передать, как низкое «трумб» или «у-трумб» , напоминающее рёв быка. За эту особенность на Украине и в Беларуси выпь называют бугаём. Некоторым голос выпи напоминает гудение ветра в трубе. Такие звуки птица издаёт при помощи пищевода, который раздувается и действует как резонатор. Кричит выпь обычно весной и в первую половину лета, обычно в сумерках и по ночам, а также утром.

Выпь питается в основном различной рыбой — караси, лини, окуни, небольшие щуки. также едят выпи и лягушек, тритонов, водных насекомых, червей, головастиков. Иногда ловят они и мелких млекопитающих. Птенцов выпь кормит в основном головастиками.

Гнездиться выпи начинают даже в одной и той же местности очень неравномерно. Гнездо устраивают на выступающих из воды кочках, обязательно в густых зарослях. Диаметр гнезда около 50 см, высота около 35 см. В кладке бывает 3-7 яиц. Самка откладывает яйца с промежутком в 2-3 дня, однако насиживать начинает сразу после откладывания первого яйца. Насиживает яйца в основном самка, лишь изредка заменяемая самцом. Через 25-26 дней вылупляются птенцы. Через 2-3 недели после вылупления птенцы начинают выходить из гнезда, а в возрасте 2 месяцев уже умеют летать. Вскоре после того, как птенцы выпи встают на крыло, семья распадается.