Анатолій Шарій

За його словами, він у 7 років прочитав “Майстра та Маргариту” Булгакова, був відмінником та постійним учасником олімпіад. Коли Анатолієві було 12 років – батько пішов з родини. Аліментів не платив. Маминих заробітків ледь вистачало на їжу. Шарієві подобалось дороге життя, але працювати він не хотів, тому почав вигадувати різноманітні “схеми”, не гребував і розбоями та крадіжками. У 16 років він зняв куртку з перехожого і його схопила міліція. Хлопець мав отримати тюремний строк, але натомість із невідомих причин справу замʼяли – куртку повернули жертві, а Шарія відпустили на волю.

Після цієї небезпечної пригоди Шарій став затятим ігроманом, завсідником київських казино. Через проблеми з законом Шарій не отримав вищої освіти. Сам він хвалився, буцімто здобув військову освіту в Інституті розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі, але такого випускника у цьому військовому виші не знають. Також Шарій не служив у армії — щоб уникнути призову, викрав свою справу з військкомата. Через це паспорт отримав лише у 25 років.

Як Шарієві вдалося побороти ігроманію — достеменно невідомо, але слідом за цим захопленням прийшло інше — журналістика, або принаймні те, чим він називає свою діяльність.

Доволі швидко Анатолій Шарій зробив собі імʼя у київській жовтій пресі, починав із роботи в глянцевих журналах, а потім освоївся на from-ua.com. Також він співпрацював із газетою “Сегодня” і дописував для “Московського комсомольця”. Потім Шарій познайомився з власником сайту “Обозреватель”, бізнесменом Михайлом Бродським. Той доручив молодому медійнику у 2008 році цілий напрямок – відділ журналістських розслідувань на своєму сайті, де Шарій пропрацював до 2012 року. Розслідування Шарія справді виявились гучними – він писав про бордель для педофілів на базі дитячого будинку, про міліцію, що кришує казино й наркомафію.

Запахло смаленим

1 травня 2011 року він посварився з відвідувачем київського кафе McDonalds, а коли той запропонував вийти на вулицю та розібратись “по-чоловічому” – двічі вистрілив у нього з травматичного пістолета. І хоч жертва Шарія відбулась легкими тілесними, і, очевидно, першою почала конфлікт, міліція стала не на бік журналіста. На Шарія завели кримінальну справу за фактом хуліганства. Сам журналіст називав цю справу політичною розправою, а себе – “жертвою ментівського свавілля”.

Влітку 2011 року Шарій знову вляпався в скандал: його заблокували в підпільному казино, а коли він усе ж зміг звідти вийти й поїхати додому, його машину обстріляли з обріза. Сам Шарій назвав це замахом – міліція завела справу, яка була на особистому контролі президента Януковича, генпрокурора Рената Кузьміна та голови МВС Могильова. Розслідування дійшло висновку, що замах був інсценуванням самого Шарія. Після того на журналіста завели ще одну справу.

7 лютого 2012 року Шарія було оголошено у розшук, але підозрюваний, який був під одразу двома підписками про невиїзд, ще в січні залишив межі України – він утік до Москви за чужим паспортом, потім перебрався до Нідерландів до зведеної сестри. Згодом він отримав притулок у Литві. У 2013 році його заарештували у Нідерландах за запитом України, МЗС почало процес екстрадиції, але Шарієві вдалося переконати місцеву Феміду, що на Батьківщині його переслідують за політичними мотивами. Зрештою Нідерланди стали на бік утікача й не віддали його Україні.

У 2013 році в Україні почалася Революція Гідності, в цей час у країні дуже популярними стали так звані “експерти”, “блогери” та “лідери суспільної думки”. Рівень довіри українців до ЗМІ, що були під впливом “регіоналів”, падав, натомість блогери проголосили себе носіями чесних новин та неупередженої аналітики.

Шарій почав викладати невеличкі ролики на YouTube і розміщувати дописи у Facebook. Новоспечений блогер досить швидко став популярним серед користувачів інтернету з проросійською позицією, адже висвітлював події Майдану, а потім захоплення Криму й напад російських найманців на Донбас із прокремлівських позицій.

Він розповідав, що на Донбасі немає російських військ, що воюють українці з українцями, поширював фейки, щоби дискредитувати Україну. І ці фейки підхоплювали його російські колеги.

Політична діяльність

У 2019 році Шарій на гроші своїх шанувальників – родини Кацуб (чиновники-корупціонери часів Януковича) запустив партію імені себе, символом якої була червона кулька клоуна Пеннівайза з роману Стівена Кінга “Воно”. “Партія Шарія” набрала 2% голосів, на місцевих виборах-2020 “шаріївці” пройшли до окремих місцевих рад та створили фракції, щоправда, більшість депутатів одразу зреклися засновника партії.

Сам Шарій участі у виборах не брав, оскільки не живе в Україні, але активно все коментував у соцмережах. Усі 5 років президентства Петра Порошенка він критикував його діяльність, підіслані ним за гроші люди питали главу держави, “для чого він переслідує Шарія”. А коли президентом у 2019 році став Володимир Зеленський, одіозний блогер узявся за нього.

6 липня 2020 року Анатолій Шарій у своєму Telegram-каналі повідомив, що його соратникам удалося провернути цілу спецоперацію, метою якої став забір сечі Володимира Зеленського в одеському ресторані “Риба”. Лідер партії імені самого себе стверджує, що замовив проведення аналізів відібраного матеріалу на вміст наркотичних засобів у двох лабораторіях — українській та німецькій. Результати невідомі до сьогодні.

Наприкінці червня 2020 року кум президента РФ Путіна й лідер проросійської партії ОПЗЖ Віктор Медведчук заявив в ефірі пропагандистського телеканалу “Росія-24”, що вважає “Партію Шарія” союзником, а не конкурентом.

17 липня 2020 року народний депутат від парламентської фракції ОПЗЖ Микола Скорик заявив, що не виключає створення коаліції з “Партією Шарія” в низці обласних або міських рад за результатами місцевих виборів.

“Починаючи з 2012 року, через соціальні мережі, електронні ЗМІ і російські телевізійні канали він сприяв державним та неурядовим структурам Росії в проведенні спеціальних інформаційних операцій. Він займався дискредитацією державної політики України, умисно і цілеспрямовано поширював маніпулятивну, спотворену інформацію про урядові ініціативи та події на Сході країни”, — заявили в СБУ.

За ч.1. ст.111 “Державна зрада” Шарієві “світить” позбавлення волі на термін від 12 до 15 років із конфіскацією майна або без, а за ч.1. ст. 161 “Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками” Кримінального кодексу — штраф від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 5 років.

Цитати (мовою оригіналу)

Про євреїв: “Я ненавижу Адольфа Шикльгрубера. Это мерзкий негодяй и все такое. Но неужели неправ был он, отправляя эту мерзость вкупе с цыганчой […] в газовые камеры и на стерилизацию?!”

Про ромів: “Цыгане — грязь мира. Европа постепенно просыпается, и под возмущенные вопли толерастов начинает грязь чистить. Когда проснемся мы?”

Про українців: “Пообещать — и не сделать. Сказать тысячи слов — и палец о палец не ударить. Начать — и бросить на полдела. Приступить — и не закончить. Найти долгожданную работу — и на радостях напиться, как последняя свинья, или просто “забить”, забросив ноги на стол. Мне кажется, такие вот работяги-строители — эталонные образцы рядового украинца”.

Теж про українців: “Если есть чем думать, конечно, ибо часто создается впечатление, что мыслительные процессы в деле принятия решений у украинцев отходят на второй план, вытесняемые процессами чисто физиологическими. В стиле “если я хочу выпить, то весь мир подождет”. А что там завтра будет, когда с бодуна глаза протру — время покажет. Не хочется о завтрашнем думать”; “Система скотства и тупости, глубокой, дремучей, непроходимой тупости значительной части моего народа, который лучше пряника понимает кнут. Как известно, при помощи кнута можно быстрее всего найти общий язык с быками. Ты их закармливай отборным сеном — работать не будут. А кнутом один раз приголубь — побредут уныло. Башку пригнут, и потащат. Только совокупляться без кнута согласны. И жрать…Нет, господа. Не люди. Быки. Быки, которым нужен крепкий кнут, и категорически противопоказаны пряники”.

Про мешканців Західної України: “На самом деле до 39 года вы были никем. Вы вместо волов были, вы как сурки сидели по своим норам, вырытым в горах. У Киевской области, в Запорожской, в Полтавской есть за что ненавидеть Сталина, а у вас – нет. Вы Сталину должны золотой памятник поставить в одном из своих селений. Вы цивилизацию увидели в 39-ом, вы ж…пу начали подтирать в 39-ом”.

Про Володимира Зеленського: “Зеленский, ты очень смешное и очень глупое чмо. Ничтожество тупое, ума не хватает понять, как я покажу эту историю в том же УВКБ ООН. Ох и кретина выбрали!”.

Теж про Зеленського, після оголошення Шарієві підозри в держзраді: “У хриплого дегенерата сорвало крышу”.

Про гомосексуалістів: “Чтобы гомосексуалисты жили в квартирах и не вылезали на улицу, не вылезали в СМИ и не пропагандировали свой образ жизни…Мы одновременно требуем установление уголовной ответственности за пропаганду гомосексуализма”.

Шарій — педофіл?

У листопаді 2015 року Шарій звернувся до Оболонського районного суду Києва з позовом “про захист честі, гідності і ділової репутації” проти його сестри по батькові. Анатолій вимагав, щоб Олена спростувала заяву, що він “педофіл і злодій”, а його співмешканка Ольга Бондаренко (нині дружина Ольга Шарій) “займається проституцією”. Позов не задовольнили.

13 липня 2017 року в ефірі передачі “Своя правда” на російській радіостанції “Говорить Москва” російський адвокат Марк Фейгін заявив, що проти Шарія у Нідерландах у вересні 2013 року було порушено кримінальну справу (за статтею “педофілія”). Фейгін поїхав до Нідерландів, побував у поліції міста Алкмар, отримав там номер кримінальної справи, яку порушено проти Шарія, дізнався імʼя інспектора, який її веде, і запросив Шарія пройти поліграф у поліцейській дільниці, на що блогер не погодився. Також Фейгін оприлюднив скани документів цієї справи у вересні 2017 року, а фотокопії документів раніше — у липні 2017 року. Шарій відкинув звинувачення і повідомив, що його адвокат Сталіна Гуревич 18 липня 2017 року направила заяву до Слідчого комітету Росії, а до Хамовницького суду Москви подано позов про захист честі і гідності.

25 жовтня 2017-го Хамовницький суд Москви задовольнив позов Шарія та зобовʼязав Фейгіна протягом 10 днів спростувати надані ним дані і стягнути з нього 66 тисяч рублів на покриття судових витрат. Фейгін повідомив, що позов Шарія проти нього просувало Міністерство юстиції Росії. Згодом журналісти BBC не змогли відшукати даний позов у картотеці суду.

Справа про відмивання грошей

19 червня 2020 року, з розслідування журналіста Сергія Іванова стало відомо, що партія Анатолія Шарія легалізує гроші за схемою добровільних внесків. Іванов зробив кілька дзвінків “благодійникам” Шарія, і ті зізналися, що пожертвувані гроші не належали їм.

26 червня Державна фіскальна служба України викликала Шарія на допит як свідка у справі, яку було відкрито 2 червня за частиною 2 статті 209 “Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом)” Кримінального кодексу. Зрушень у справі немає.

Позови Шарія проти українських ЗМІ

У 2017 році позивався проти сайту “Детектор медіа”. Приводом для позову послужила стаття журналіста Богдана Логвиненка “Друга найчисленніша біомаса. Про “Дощ” і не тільки”. Колонка Логвиненка не була присвячена Шарію, але в статті він згадувався. Анатолій зажадав через суд спростувати опубліковану інформацію, котра, на його думку, ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію. Серед іншого, Шарій наполягав на тому, щоб “Детектор медіа” й особисто Логвиненко спростували твердження, що він — “рупор русского мира”. Шевченківський районний суд Києва відхилив позов. Справу було направлено до апеляційного суду, але там представники сторони відповідачів заявили, що визначення “русский мир” саме по собі не несе негативної конотації і тому Шарій не повинен обурюватися через вираз “рупор “русского мира”.

У червні 2017 року Шарій подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти телеканалу “Еспресо”. Представники проросійського блогера розцінили сказані Віталієм Портниковим в ефірі слова про “кремлівський проєкт” і “використання російськими господарями” як такі, що “не відповідають дійсності, принижують його (Шарія, — “ДС”) честь і гідність і руйнують ділову репутацію”. У квітні 2018 року Соломʼянський районний суд Києва став на бік “Еспресо” у справі за позовом Шарія. У листопаді 2018-го Київський апеляційний суд залишив рішення без змін.

4 грудня 2020 року Шарій у своєму Facebook повідомив, що виграв суд проти сайту “Українська правда”.

Суддя Сергій Вовк ухвалив рішення на користь Шарія: визнав недостовірною інформацією фразу зі статті “Української правди”: “Блогер, якому раніше бонзи ПР замовляли сюжети у війні одне з одним”, і зобовʼязав ТОВ “Інформаційне агентство “Українська правда” спростувати цю інформацію та стягнув з нього судовий збір розміром 840 гривень. Але юридичною особою інтернет-видання є інше підприємство — ПП “Українська правда”, власником і директором якого є Олена Притула.

У коментарі “Детектору медіа” головна редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва зазначила, що її видання не має жодного стосунку до організації, у якої виграв суд Шарій, тож для “УП” рішення суду не має юридичних наслідків.

Власність

За даними ресурсу “Слідство.Інфо”, в серпні 2019 року Анатолій Шарій став власником будинку площею 230 квадратних метрів на березі моря в містечку Рода-де-Бара в Каталонії (Іспанія), вартість якого складає близько мільйона євро. Цю інформацію видання отримало з іспанського майнового реєстру. Віллу в Іспанії не було вказано у декларації про доходи.

Гібридний диктор Кремля Шарій: біографія маргінала, який заробляє пропагандою

За свої 42 роки Анатолій Шарій був ігроманом, аферистом, “журналістом-розслідувачем”, продажним блогером, маргіналом, був звинувачений у педофілії, став жертвою режиму Януковича, а потім співпрацював з його “псами”, створив секту та партію свого імені, став рупором антиукраїнської пропаганди та вісником “русского міру”, нині він є доларовим мільйонером й живе у коштовній віллі в Іспанії.

Справа проти Шарія стала продовженням нової більш рішучої політики України щодо проросійської пропаганди як знаряддя гібридної війни, що її веде Росія проти нашої держави. Так, на початку лютого 2021 року рішенням РНБО були введені санкції проти каналів Медведчука та вимкнуто ці рупори Москви з мережі, а СБУ викрила мережу російських телеграм-каналів, що вели системну роботу проти України.

Один з найкращих роликів в історії каналу СБУ:

Біографія Анатолія Шарія

Анатолій Шарій народився 20 серпня 1978 року у Києві у забезпеченій радянській родині. Дід працював на будівництві на високих посадах, батько був якимось митцем, мати – майстром на режимному заводі Київприбор.

З дитинства малий Шарій багато читав і мав репутацію вундеркінда. За його словами, він у 7 років прочитав “Майстра та Маргариту” Булгакова, був відмінником та постійним учасником олімпіад. Коли Толіку було 12 років – батько пішов з родини й лишив сім’ю напризволяще (вже дорослим Шарій вчинить так само). Це були важкі часи, коли маминих заробітків ледь вистачало на їжу. Сину ж подобалось красиве життя і він бачив його – у Києві в цей час з’явились ресторани, іномарки, багатії-бізнесмени, ефектні бандити, манливі казино та інші “елементи солодкого життя”, як сказали б у попередню історичну епоху.

Звісно, працювати, щоб отримати все це, Толік не хотів, тому почав вигадувати різноманітні “схеми”, а коли ідеї для афер вичерпувались – не гребував розбоями та крадіжками. Шарій зв’язався з “поганою компанією” та мав всі шанси сісти ще в 16 років, коли пішов на модний у ті часи злочин – зняв куртку з перехожого. Так Анатолій Шарій опинився у міліції. З невідомих причин справу тоді зам’яли – куртку повернули жертві, а Толіка відпустили на волю. Ніяких висновків він не зробив й продовжив гратися з вогнем.

Хвороба Шарія

До проблем з законом додалася хвороба – Анатолій Шарій став затятим ігроманом, він не виводився з численних київських казино, де спустив чимало грошей. Заради нової порції адреналіну лудоман Шарій йшов на нові афери та злочини. Він влаштовувався на роботу, втирався у довіру та крав гроші, далі зароблене злочинним шляхом “спускав” спочатку на ігрових автоматах, які тоді були у Києві буквально на кожному кроці, потім Шарій “підсів” на рулетку.

Через проблеми з законом Шарій не отримав вищої освіти. Сам Шарій хвалився, що нібито здобув військову освіту в Інституті розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі, але це не так. Такого випускника у цьому військовому виші не знають. Також Шарій не служив у армії, щоб уникнути призову – викрав свою справу з військомата, через це боявся отримувати паспорт та зробив це лише в 25 років.

Про деталі хворобливої залежності Анатолія Шарія було знято кілька сюжетів, також йому було присвячено велику статтю у газеті “Сегодня” в 2007 році. Посилання на статтю досі активне. В ній розповідається, що лудоману допомогла 18-річна офіціантка Ольга Рабулець, яка мала нещастя закохатись у Шарія.

За іншою версією, вилікуватись від ігроманії Шарію допомогли євангелісти – сами цим пояснюються сеанси публічних самовикриттів та інформаційного самобічування.

Шарій викриває Шарія – рарітетне відео:

Так чи інакше, але Шарій позбувся ігрової залежності (хоч кілька разів і робив спроби суїциду) та знайшов нову роботу. Нею стала журналістика – Шарій почав писати для жіночого глянцю – видавав себе за психолога та знавця душ, а згодом перейшов до тоді респектабельної газети “Сегодня”. У ЗМІ Шарій був як риба у воді: ерудиція, природна інтуїція та набутий у 90-і досвід стали у пригоді, а наглість та повна відсутність принципів стали бонусом.

“Журналіст-розслідувач”

Доволі швидко Анатолій Шарій зробив собі ім’я у київській жовтій пресі та отримав репутацію “інформаційного кілера” (місцем тимчасової дислокації став сайт from-ua.com). Вона посилилась після знайомства з авантюрного складу бізнесменом, політиком та одночасно видавцем сайту “Обозреватель” Михайлом Бродським. Той доручив молодому медійнику у 2008 році цілий напрямок – відділ журналістських розслідувань на “Обозревателі”. Шарій прийняв виклик та став “Олександром Дубінським журналістських розслідувань” ще до появи Дубінського як явища у медіа.

Розслідування Шарія справді виявились гучними – він писав про бордель для педофілів на базі дитячого будинку, про міліцію, що кришує казино, наркомафію та покриває злочинців. Резонансні заяви не лишалися без уваги та ставали подушкою безпеки та додатковими козирями для власника “Обозревателя” у його грі, Шарію ж приносили гроші та відчуття власної важливості. Доволі швидко він “втратив береги” – тоді замість ігрової залежності в нього сформувалась залежність медійна – він почав вважати себе виключним носієм істини.

Шарій розстрілює людину в кафе – відео 2011 року:

У 2010 році Шарій почав “проповідувать”. Він заявляв, що ненавидить гомосексуалів та ромів, а ще писав, що підтримує ініціативи Гітлера щодо знищення цих людей у роки Другої світової.

Кримінальні справи та втеча з України

Незабаром у Шарія почалися проблеми – 1 травня 2011 року він посварився з відвідувачем київського кафе McDonalds, а коли той запропонував вийти на вулицю та розібратись “по-чоловічому” – двічі вистрілив у нього з травматичного пістолета. І хоч жертва Шарія відбулась легкими тілесними і, цілком ймовірно, була ініціатором конфлікту, міліція стала на сторону зовсім не журналіста. А все тому, що Шарій перейшов дорогу улюбленцю Януковича міністру внутрішніх справ Анатолію Могильову.

На Шарія завели кримінальну справу за фактом хуліганства. Сам журналіст називав цю справу політичною розправою, а себе – “жертвою ментівського свавілля”. Сайт “Обозреватель” активно піарив свого співробітника та виставляв його жертвою репресій.

Скриншоти не горять / Блоги Шарія на сайті from-ua.com

Нова хвиля здійнялася влітку 2011 року, коли стався інцидент у підпільному казино – там Шарій та дружня йому знімальна група каналу “1+1” була блокована, пізніше, коли Шарій їхав додому, його машину обстріляли з обріза. Сам Шарій назвав це замахом – міліція завела справу, вона була на особистому контролі президента Януковича, генпрокурора Рената Кузьміна та голови МВС Могильова. Розслідування дійшло висновку, що замах був інсценуванням самого Шарія. Після того на журналіста завели ще одну справу й йому довелось стати втікачем від правосуддя. Чи був замах насправді, чи це дійсно фейк від знаного майстра фейків – невідомо й досі.

7 лютого 2012 року Шарія було оголошено у розшук, але підозрюваний, який був під одразу 2 підписками про невиїзд, ще у січні залишив межі України – він втік до Москви за чужим паспортом, потім перебрався до Нідерландів, де в нього знайшлася зведена сестра. Так почалися європейські пригоди Шарія. Він отримав притулок у Литві – статус біженця дозволив йому жити у Євросоюзі. У 2013 році його заарештували у Нідерландах за запитом України, МЗС почав процес екстрадиції, але Шарію вдалося переконати місцеву Феміду, що він є особою, що на батьківщині переслідується з політичних причин. У підсумку Нідерланди стали на сторону вигнанця та Шарія не віддали.

Постало питання – за який рахунок жити. Свої невеликі статки Шарій залишив в Україні й вони відійшли вже колишній дружині – Ользі Рабулець. Натомість у нього з’явилась нова подруга – Ольга Бондаренко – її також треба було утримувать, а життя в ЄС дороге.

Диктор ютуб

Певний час Шарій спробував повернутися до протиправної діяльності (сестра пропагандиста запевняє, що це було сутенерство та поширення дитячої порнографії, але ці факти не доведені остаточно. Втім, таку справу на Шарія дійсно завели у 2013 році у Нідерландах). Крім того, він начебто через соцмережі збирав гроші для онкохворих, які потім тих грошей не бачили. А далі біженцю посміхнулася доля – в Україні почалася Революція Гідності, в цей час в країні дуже популярними стали так звані “експерти” або “блогери”. Оскільки українці не довіряли традиційним ЗМІ, що були під впливом “регіоналів”, блогери створили ілюзію носіїв чесних новин та аналітики, пояснювали та роз’яснювали, що треба робить, як бути та що станеться.

Що верзе Шарій, обережно – 18+:

Анатолій Шарій швиденько зметикував, що це золота жила та влився у ряди “блогерів-експертів” – він писав на фейсбуці та викладав невеличкі ролики на ютуб. До нього прийшла популярність та відомість. Незабаром його канал став одним з найпопулярніших з когорти подібних. При цьому на те, що на роликах накручені лайки та перегляди, а самі ролики домінують у видачі, особливо ніхто не звертав уваги. Втім, для блогера-початківця така приязнь соцмереж є аномальною.

Доволі швидко Шарій відійшов від підтримки “Майдану” та став агітувати за іншу сторону, а після відкритої російської агресії повністю перейшов на сторону окупантів та їх приспішників. Шарій став “зливним бачком” для поширення російських фейків щодо України. Він розповідав, що на Донбасі немає російських військ, що воюють українці з українцями, хапався за будь-який фейк, щоб дискредитувати Україну. Звісно, це все радо тиражували російські ЗМІ та їх проросійські колеги в Україні. При цьому він не боявся, що його викриють на брехні, це робили багато разів, але він “працював” й далі, оскільки справедливо вважав, що у його “пастви” коротка пам’ять. З цієї причини не боявся Шарій і компромату на себе – більш скомпрометовану людину треба було ще пошукати, але пропагандист стандартно відповідав “ви все брешете” й ширив фейки далі.

Шарій ніс відверту маячню, не боявся робити ксенофобські заяви, але популярність його тільки зростала. До цього долучилися й українські ЗМІ, які транслювали ледь не кожну заяву пропагандиста та обсмоктували, немов кістку, чи не кожне його відео. Таким чином відвертий маргінал, що несе казна-що, несподівано став легітимним “рупором”, у нього з’явилася своя фан-база, прихильники та спонсори, а російські канали та канали з орбіти Медведчука (NewsOne, а потім ZIK та 112 Україна) ліпили з нього образ “робін-гуда” та “голосу вати”.

“Партія Шарія”

Наступним кроком стало створення власної політсили – під парламентські вибори 2019 Шарій на гроші своїх шанувальників – родини Кацуб (чиновники-корупціонери часів Януковича) запустив партію імені себе, символом якої була червона кулька клоуна Пеннівайза з роману Стівена Кінга “Воно”). Основним рекламним ходом кампанії стали провокації та інсценування. Це привернуло увагу ЗМІ та додало Шарію популярності.

“Партія Шарія” набрала 2% голосів та доволі гучно заявила про себе, на місцевих виборах-2020 “шаріївці” пройшли до окремих місцевих рад та створили фракції, щоправда, більшість депутатів одразу зреклися одіозного куратора.

Сам Шарій участі у виборах не брав, оскільки не проживав в Україні, але активно все коментував у якості “голови, що говорить”. Якщо раніше він жорстко розпікав президента Порошенка, то нині з ще більшим ентузіазмом взявся за президента Зеленського. Підіслані Шарієм “найманці” буквально переслідували Зеленського та навіть не гребували піти після нього до туалету, щоб “взяти аналізи”. Й це був лише початок.

За що Шарію оголосили підозру / Скриншот сайту СБУ

Зрадник на переконання слідчих СБУ

• У квітні 2020 року стало відомо, що справи проти Шарія в Україні, заведені в часи Януковича, закриті, а самому пропагандисту можна повертатись до України.
• На відміну від Андрія Портнова, Шарій цього робити не поспішав – він осів в Іспанії. Там у нього з’явилась шикарна вілла. За оцінками журналістів Слідство. Інфо, її вартість складає понад 1 мільйон євро, що доводить, що робота інформ-терориста в умовах гібридної війни дуже добре фінансується.
• 16 лютого 2021 року СБУ повідомила, що оголосила Шарію підозру за його проступки проти України та державну зраду, а МЗС знову спробує домогтися екстрадиції проросійського пропагандиста на батьківщину.