Бобул висловився про творчість Тіни Кароль і зізнався, що хоче дует із Настею Каменських

Український співак Іво Бобул хотів би записати нову пісню дуетом або з українською співачкою Настею Каменських, або з її колегою Тіною Кароль. Про це артист розповів в інтерв’ю, яке 12 грудня опублікували на YouTube-каналі українського блогера Слави Дьоміна.

“Із ким із молодих або нових артистів ви погодилися б записати дует?” – запитав в артиста Дьомін.

“Я хотів би з Настею Каменських записати. Ну і з Тіною можна було б записати. Тіна – дуже хороша співачка. Потужна. Треба подумати”, – відповів Бобул.

За словами артиста, для дуету зі співачками легше дібрати пісню, ніж для дуету з кимось з українських артистів-чоловіків.

Бобул народився 1953 року в селі Порубне (зараз – Тереблече) Чернівецької області. 1980 року він вийшов на професійну сцену у складі Чернівецької філармонії “Черемош”. Довгий час працював у Тернопільській філармонії. Із 1990 року він став популярним на всеукраїнському рівні.

На початку 1998 року йому надали звання народного артиста України. За словами Бобула, його пенсія зараз становить 5 тис. грн.

«Пікасо́»: Настя і новорічний молебень

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 9.

Дійові особи: о. Олександр Камінський; Михайло Камінський, його син; Настя Іщенко, дівчина Михайла; їхні однокласники.

Запрошували святкувати Новий рік і Мишу Камінського. Один однокласник кликав до себе і його, і Настю Іщенко, і ще з десяток друзів. Ну і Настя думала, що, зрозуміло, Мишко прийде. Але Мишко мучився сумнівами. З одного боку, він навіть і не думав, щоб відмовитися і залишити Настю одну, в колі однокласників, що веселяться. А з іншого боку, йшов Різдвяний піст. Веселощі начебто недоречні. Та й традиційний молебень із акафістом у новорічну ніч у храмі. Цього він теж залишити не міг та й не хотів. Як же бути?

Вирішив поговорити з татом.

– Тату, я ось тут хочу піти Новий рік зустрічати до Вані Овчаренко, однокласника.

Тато подивився на нього з подивом.

– Ну, ти розумієш, там буде Настя. Вона хоче, щоб я також був. Я не можу… – він замовк, вигадуючи, що б сказати.

– Ну, а як же храм? Подячний молебень?

– Ну, я не знаю, тату. Я й у храм теж хочу, але… Тату, скажи, що мені робити?

Отець Олександр зітхнув. Питання було не з легких і не з приємних.

– Що тобі робити, ти маєш вирішити сам. Ти вже в такому віці, що сам повинен приймати рішення. Але що б я тобі порадив… Я б тобі радив запросити Настю до нас у храм на молебень. Поговори з нею, розкажи, що це, навіщо. Скажи, що треба за все дякувати Богові, потрібно просити у Нього благословення на рік майбутній. Розкажи про піст…

– Не знаю, тату. Гадаю, вона не зрозуміє.

– Чому не зрозуміє? Ти що вже пробував? А якщо не зрозуміє, то як ти збираєшся з нею далі будувати стосунки?

Мишко знову знизав плечима.

– Взагалі, друже мій, я раджу тобі з дівчатами бути чесним і відкритим. Щоб між вами не було жодних двозначностей, жодного непорозуміння. Ось ти прямо і відкрито їй скажи, що ти віруюча людина, що ти церковний паламар, що хочеш вступати далі до семінарії, бути священником. Що заповіді Божі, церковні традиції – це те життя, яким ти живеш і не можеш поступитися. Скажи, що для тебе стосунки з жінкою можливі лише у шлюбі, і що цей шлюб буде у тебе єдиним. Я тобі вже про це якось казав… Отак, розумієш. Щоб не дурити ні себе, ні її. І хай вона собі далі думає. Продовжувати їй з тобою зустрічатись чи ні. А якщо вона вирішить, що це її не влаштовує, краще вам розлучитися. І чим раніше це станеться, тим краще.

Папа говорив, як людина, що має життєвий досвід, знає, що перше кохання дуже рідко коли буває справжнім. Але Мишко тоді просто не міг жити без Насті, і ніякі там, «що раніше розлучитися, тим краще», його категорично не влаштовували.

«Хоча, напевно, тато має рацію. Треба з нею якось про все це поговорити».

В результаті татові поради, хоч і були правильними, жодної ясності не внесли.

Через деякий час Мишко дуже делікатно запитав про Новий рік думку найкращого друга, Георгія.

– Я тобі вже казав, гріх! – відповів той. – Спокуса і падіння! Я ось вирішив: виросту – в ченці піду, – і він заходився барвисто розписувати цінності та висоту чернечого життя.

Про чернецтво Мишко не думав і став напружено думати, як би так зловчитися, щоб сісти відразу на два стільці, що стоять до того ж у різних місцях.

Вигадав він ось що. Він мав невелику суму грошей, накопичену з того, що йому давали на дрібні витрати. Він подумав, що піде з Настею на Новий рік до цього свого однокласника, допоможе там накривати на стіл і таке інше. А десь о пів на дванадцяту замовить таксі і примчить до храму на молебень, може бути навіть і з Настею. А потім теж на таксі, назад.

Ну не хотів він розлучатися з нею на Новий рік… Ну ніяк…

Миші цей план здався геніальним, але тато лише похитав головою.

– Побачиш, – тато ще хотів сказати: «Не можна служити одночасно Богу і мамоні», – але промовчав.

Коли Мишко з Настею переступили поріг квартири Вані Овчаренко, там був уже веселий галасливий натовп. Магнітофон голосно грав в одній кімнаті, телевізор також голосно в іншій. Народ ходив туди-сюди по квартирі, жартував, сміявся. Було ще тільки початок одинадцятої, але свято було вже в самому розпалі. Гостро відчувалася відсутність батьків і наявність спиртних напоїв.

Настю відразу поставили на кухню кришити салат Олів’є. Мишко теж кинувся допомагати, щось став носити з кухні до кімнати, де накривали стіл.

Коли на годиннику було одинадцята, він підійшов до неї і почав голосно говорити на вухо, намагаючись перекричати галас:

– Слухай, Насте. Я ось тут хочу з’їздити ненадовго до своєї церкви.

Вона кинула на нього здивований погляд.

– Ну на таксі… Розумієш, ми там щороку служимо подячний молебень. Дякуємо за минулий рік, просимо благословення на майбутній. Це дуже гарна служба. Я… я… слухай, поїхали зі мною? – Запитав він, ледве стримуючи хвилювання і поспішно додав. – І ми одразу сюди повернемося. Це швидко.

Він страшенно боявся, що вона скаже: «ні», але Настя якось напрочуд легко погодилася.

Вона була збуджена загальною веселою атмосферою, і Мишкові здалося, що вона взагалі не зрозуміла, про що йдеться.

На початку дванадцятої він зателефонував до служби виклику таксі. Але яке було його розчарування, коли він почув, що всі машини зайняті.

– Спробуйте подзвонити пізніше, – сказав приємний жіночий голос у слухавці.

Пізніше було те саме. І ще пізніше, і ще…

Мишко, весь червоний від хвилювання, сидів біля телефону і намагався викликати таксі. Але йому ввічливо пояснювали, що сьогодні Новий рік і дуже багато викликів.

Стрілки годинника невблаганно наближалися до дванадцятої.

«Наші, мабуть, уже всі приїхали», – подумав він. – «Тато у вівтарі облачається», – йому стало моторошно тужливо.

Нарешті, вже за п’ять до дванадцятої, йому відповіли.

– Бежева «Волга», двадцять сім нуль один, буде біля під’їзду через п’ять хвилин. Виходьте.

Він зірвався і побіг шукати Настю. Всі вже зібралися у великій кімнаті за столом біля телевізора. Хтось відкривав шампанське. Настя сміялася якомусь жарту, який їй розповідав на вухо Олег Білкович. Теж однокласник.

– Настя! Поїхали! Таксі біля під’їзду чекає!

– Куди поїхали? Яке таксі? – Здивувалася Настя.

– Ну, як же? Ти що, забула, ми домовилися з тобою до храму поїхати на молебень.

– Ах! Так! Згадала. Але… Мишко… вже зараз куранти будуть бити, Новий рік. Ми ж не можемо зараз усіх кинути і поїхати. Дивись, он Льоша вже шампанське відкриває. Ой! – Вона скрикнула разом з усіма і засміялася, дивлячись, як Льоша невміло відкрив шампанське і облився піною. Всі кинулися підставляти йому келихи. Настя також.

Куранти пробили дванадцять, народ закричав: «Ура!», почав цокатись і пити шампанське.

– З Новим роком! З Новим роком! Ура!

Усі веселилися, стрибали, цілувалися один з одним. Хтось хлопнув хлопушку.

А Мишко стояв і дивився на все це сумний, пригнічений. Його серце, його думки були там, у храмі. Він чув тихі молитовні піснеспіви, неквапливі, чіткі вигуки батька, вдихав запах ладану. І на що він це все проміняв?

«Льоша відкриває шампанське…»

Йому на шию кинулася щаслива Настя.

– З Новим роком, Мишко! З новим щастям!

Коли Мишко повернувся додому зі святкування Нового року, йому ніхто ні в чому не дорікав і навіть нічого його не питав. Його совість чудово робила це сама.

Коли він болісно міркував про те, чи йти йому на свято чи ні, то з подивом виявив, що він, виявляється, дуже ревнивий. Адже він любив Настю, і вона здавалася йому найкрасивішою та найчарівнішою дівчиною на світі. А якщо так, то й інші повинні були її вважати такою самою. Тому Мишко дуже болісно переживав будь-який погляд, який кидав у її бік хтось із хлопців, будь-яку спробу з нею заговорити. Йому здавалося, що це вже початок підступного задуму відвести від нього Настю і залишити його з розбитим серцем. Адже вона така красива .

Тому він жахався від однієї думки, що вона там, на святі, в колі веселощів і цих усіх підступних однокласників, буде без нього, Мишка. Задля того, щоб не залишати її одну, він приніс дуже велику жертву.

А в результаті сталося саме те, чого він так сильно боявся. Після провалу його геніального плану з’їздити на таксі до церкви Мишко сидів із кислою міною на обличчі та вишукував на столі пісну їжу. До такої належали хіба що хліб і мандарини. Зате Настя була веселою та життєрадісною. Вона все їла, пила шампанське, танцювала і заливалася сміхом. А ще цей неприємний Білкович, загальношкільний красень і залицяльник, постійно їй щось шепотів на вухо і запрошував потанцювати.

Мишко, перемагаючи себе, теж намагався здаватися веселим, пробував танцювати, але виходило дуже ніяково.

– Мишко! Ну, чого ти такий сьогодні сумний? Ну посміхнись, Мишко! Адже Новий рік.

Мишко посміхався, намагався жартувати. Коли всі розходилися, Белкович запропонував провести Настю додому.

– Ні, Олеже, – відповіла Настя. – Дякую. Я з Мишком.

— Ну пока, принцесо, побачимося в школі, — і він цмокнув її в щоку.

Поки дійшли до Настиного дому, Мишко мало не вибухнув від ревнощів, а вона йому щось там весело щебетала. Біля під’їзду він нарешті прийшов до тями і зміг розчути:

– Ой, Мишко, як добре було, правда? Тобі сподобалося?

Він уже не міг видавити з себе це брехливе «так», але, глянувши на неї, зрозумів, що цього й не потрібно.

– Ох… так вже спати хочеться. Приходь до мене завтра, Мишко. Ну, тобто вже сьогодні.

Вона обняла його, і вони поцілувалися так, як би тато не схвалив.

Перші дві книги серії «Пікасо́» можна замовити за адресою [email protected]

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку , щоб повідомити про це редакцію.

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!