Магдебурзьке право – міське право, що виникло в XIII ст. в Німеччині. Воно передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів-власників міст і створення міського самоврядування.
Магдебурзьке право одержало нині польське місто Сянок (Санок), в 1356 p. – Львів, потім Кам'янець-Подільський (1372 р.), Берестя (1390 р.), Кременець (1431 р.), Луцьк (1432 р.), Житомир (1444 р.), Мукачеве (1445 р.), Рівне (1493 р.). Теперішня столиця сучасної Украї- ни, місто Київ, набула цього права лише в 1494 р.
Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоврядування та суду, визначало їх функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань та цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочин тощо.
17 червня 1356 р. Казимир ІІІ надає Львову магдебурзьке право та 70 франконських ланів, десять з яких призначає на пасовище, водночас забороняючи землевласникам, духівництву, міщанам будувати корчми на відстані менше однієї милі від міста.
Визначним був 1488 рік. Саме тоді Чернівці було визнано центром Чернівецького повіту. У цьому ж, 1488-му році, Чернівці отримують магдебурзьке право.
Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота архієпископа Віхмана 1188 року. Першим містами України, які одержали Магдебурзьке право, були Сянок — 1339 року, Львів — 1356-го, Кам'янець Подільський 1374-го, Луцьк 1432-го.
Указом 1831 року Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де його скасували 1835 р.