Українські килими

Колекція зразків давнього і сучасного килимарства, що зберігається в музеї, — яскраве свідчення високої і самобутньої художньої культури українського народу.

Протягом багатьох століть у народному килимарстві України йшов складний процес формування і розвитку своєрідних орнаментальних форм. Квітуча, багатобарвна українська природа була постійним джерелом натхнення для народних майстрів. На розвиток килимарства весь час впливали соціальне середовище та побутові умови її творців.

Мовою орнаменту народні художники відображали своє ставлення до навколишньої дійсності, своє уявлення про прекрасне. Тому в кожному килимі глибоко відчутна та велика творча індивідуальність, що її народний майстер зумів вкласти у свою працю.

Перші відомості про виготовлення і використання килимів у домашньому побуті дають нам літописні джерела X — XI століть. Килимовими тканинами прикрашали стіни, вкривали підлогу, столи, лави, скрині. Використовували їх також в обрядах поховання.

Термін «килим» вперше зустрічається у XVII ст. Так називдли тип безворсного двобічного тканого виробу переважно вузької і видовженої форми, оздобленого геометричним орнаментом. Згодом всі килимові вироби, як з рослинним, так і з геометричним малюнком, стали називати килимами.

Килимарство особливо розвинулось в XVII — XVIII століттях. За тих часів у багатьох етнографічних районах формуються місцеві, локальні особливості в орнаментиці, композиції та колориті килимових виробів. їх все ширше використовують у побуті. Килими виготовляють не лише у домашніх умовах, а й у приватних майстернях та мануфактурах.

Основною сировиною для виробництва килимів була вовна, яку фарбували переважно рослинними барвниками. їх ткали на дерев’яних вертикальних або горизонтальних верстатах. На вертикальних майстри робили килими з рослинним орнаментом, на горизонтальних — з геометричним. Рослинна орнаментика переважала у килимах східних, геометрична — західних областей України.

Українське народне килимарство представлене в колекції музею багато й різнобічно. Збірка нараховує близько 900 виробів майстрів XVIII — XIX століть та художників Радянської України.

Здавна славиться килимовим мистецтвом Полтавщина. У відомих осередках Решетилівці, Опішні, Зінькові, Золотоноші, Санжарах працювало чимало талановитих майстрів. Різноманітний за формами, вишуканий малюнок полтавських килимів здобув світову славу. їхня композиція вільна, невимушена й ритмічна, колорит вражає м’якою гармонією барв.

У музеї представлено велику й цікаву колекцію килимових виробів з Київщини. Для килимів цієї групи характерний рослинний орнамент з реалістичним трактуванням квіткових мотивів та насиченим колоритом.

Досконалою композицією і розмаїтим забарвленням відзначаються килими Поділля. Типовий для них малюнок великих вазонів або ромбів із складною розробкою внутрішнього поля. Композиція його горизонтально видовжена. Рослинно-геометризований орнамент часто поєднується з різноманітними геометричними фігурами або жанровими сценами, які надають подільським килимам особливої привабливості. Серед них — сцени військової муштри, багатолюдних ярмарків, зображення хвацьких троїстих музик, вершників, мисливців, сцени різних обрядів та свят. Подільським килимам притаманна умовність зображення, стилізація і узагальненість образів.

У колекції музею зберігається унікальний килим з Волині (1782), оздоблений геометричним малюнком. В,«илимових виробах західних областей України найбільшого поширення набув геометричний малюнок. Визначними центрами килимарства з давніх часів тут були Косів (нині Івано-Франківська обл.) та Глиняни (Львівська обл.).

В орнаментиці цієї групи переважає тип смугастого килима, що не має спільного поля, а площина його розділена на широкі та вузькі смуги, заповнені геометричними фігурами. Косівські та глинянські килими поліхромні.

На межі XIX — XX століть українське килимове мистецтво переживає занепад. Народним майстрам стало важко конкурувати з набагато дешевшими фабричними виробами. Крім того, почало занепадати вівчарство, з’явилися дешеві анілінові барвники, використання яких призвело до зниження колористичних якостей українського килима. Справді широкого розвитку набуло килимарство після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Поступово у старих килимарських осередках почали відроджуватися художні промисли.

Нині на Україні працює велика армія талановитих майстрів та художників, які розвивають і збагачують кращі традиції народного мистецтва. Полтавський килимовий орнамент оживає у казково-фантастичних творах заслуженого майстра народної творчості УРСР Н. Бабенко, дістає нові образні розв’язання у творах заслуженого художника УРСР JI. Товстухи. Традиції подільського килима продовжує художниця М. Сенюк; на Львівщині, в Глинянах, плідно працює художник В. Карась.

Українське радянське килимарство займає в збірці музею основне місце. Починаючи з перших років Радянської влади на Україні, можна простежити розвиток всіх його давніх типів. У перші пореволюційні роки виникає новий тип килимового мистецтва — тематичний килим. Він привернув увагу багатьох відомих українських художників. У колекції зберігаються цікаві килими 20 — 30-х років: «Карл Маркс» (1926) С. Колоса, «Збирання врожаю» (1936) народного художника СРСР М. Дерегуса, «К. Ворошилов та С. Будьонний приймають парад Червоного козацтва» (1936) Д. Шавикіна.

Тематичний килим — це яскравий приклад творчої співдружності художників-професіоналів і народних майстрів.

Невичерпною темою для художників є життя й діяльність В. І. Леніна. Килим «Пісня про Леніна» (1970), створений за картоном заслуженого діяча мистецтв УРСР С. Кириченка та Н. Клейн, є одним з кращих у музеї. Визначні події життя нашої країни, ювілейні дати, перемоги в соціалістичному будівництві знаходять втілення в творах художників і народних майстрів.

Радянська емблематика і символіка в них органічно поєднується з українським національним орнаментом.

Образу видатного українського поета-революціонера Т. Г. Шевченка присвятили свій твір М. та І. Литовченки (1960). До літературних образів драми Лесі Українки «Лісова пісня» звернувся художник О. Машкевич у килимі «Пробудження» (1970). В композиції твору автор вдало використав багаті традиції українського килимового орнаменту.

Серед останніх поповнень музею слід назвати урочистий за своїм звучанням килим «Вічний вогонь» (1977), створений заслуженим художником УРСР Л. Жоголь, багатий на розмаїті барви килим «Дивоцвіт» (1975) Н. Бабенко, серію виробів з циклу «Пори року» Л. Товстухи.

Українське радянське килимарство демонструє сьогодні високий рівень розвитку. Увібравши все краще, що було створене українським народом протягом багатьох століть, вивчивши і збагативши килимове мистецтво, сучасні художники і народні майстри створюють глибокозмістовні, високохудожні твори, в яких втілюють свою любов до Батьківщини, славлять наше прекрасне сьогодення.

Килимарство в Україні XIX — початку XX ст.. Частина друга.

Колорит геометричних килимів менш вибагливий, ніж рослинних, поєднання фарб контрастніше. Характерне зіставлення коричневих, зелених, червоних і білих тонів.

Про художнє оздоблення коців, стрижених килимів з довгим ворсом, які виготовлялися головним чином на Лівобережжі, говорити досить важко. Незважаючи на те, що ці вироби наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. були досить поширеними і ще в середині XIX ст. виготовлялись у великій кількості, до нашого часу збереглися дуже погано.

Як свідчать зразки, в оздобленні коців використовувався рослинний і геометричний орнамент. Рослинний орнамент дуже стилізувався і геометризувався. Композиція будувалася на зразок гладких килимів — кайма і основне поле. Колорит коців дещо інтенсивніший і контрастні ший, ніж гладких килимів. Наприклад, на коці з Миргорода (XIX ст.), що добре зберігся, геометрична орнаментика виконана досить яскравими на- сиченими кольорами: червоним, зеленим, ро- жевим, фіолетовим, жовтим. Коц з Опішні (кінець XVIII — початок XIX ст.), який при- крашено дуже стилізованими рослинними пальметами, зафарбований у яскраво-жовтий (кайма) і глибокий синій (основне поле) кольори.

До лівобережних близькі за своїм характером килими правобережної Київщини, в оздобленні яких переважає рослинний орнамент. Специфічну особливість рослинного орнаменту київських килимів становить потяг до здріблення і витягування квіток і листя у сторони, загострення їх контурів, групування окремих елементів у розложисті гілки. Ця особливість уже помітна в килимі 1801 р. з с. Росішок на Уманщині, але завершеного характеру набула в середині XIX ст. у виробах Сквирського повіту, які добре збереглися до нашого часу і в ряді випадків точно датовані. Сквирські килими справляють незабутнє враження. Чорний з коричневим відтінком фон, площинно трактовані крупні гілки, розміщені вертикальними рядками або в шахматному порядку, широка інколи подвійна або навіть потрійна кайма з безперервної в’юнкої гірлянди, яскраві барви з перевагою теплих тонів, надають сквирським килимам виняткової декоративності і мистецької завершеності.

Геометричні мотиви в оздобленні київських килимів, як і на Лівобережжі, займають незначне місце. В багатьох випадках вони являють собою не що інше, як сильно згеометризовані рослинні узори. З власне геометричних мотивів найчастіше зустрічаються восьмикутні розетки і східчасті ромби.

В розфарбуванні київських килимів основними кольорами є чорний, коричневий, червоний, білий і жовтий. Фон здебільшого чорний і темно-коричневий, іноді червоний.

Своєрідними рисами відзначаються волинські килими. В оздобленні виробів Східної Волині переважав рослинний орнамент, Західної — геометричний. Рослинна орнаментика частини килимів Південно-Східної Волині тяжів до орнаментики київських килимів. Для неї властиве здріблення мотивів, розміщення їх правильними рядками на чорному, білому або рожево-малиновому тлі. Характерним зразком такого роду виробів може бути майстерно виконаний килим з Халаїмгородка (датований 1861 р.) Житомирського повіту, в якому білий фон, рівномірно заповнений своєрідно стилізованими рослинами, чудово гармоніює з яскраво-оранжовою каймою. В килимах Північно-Східної Волині відчувається потяг до значного стилізування і геометризування мотивів, наближення їх до композиції килима з геометричними узорами. Набуває поширення рослинний горизонтально-орієнтований килим вазонного типу, в якому дуже стилізовані рослинні мотиви часто поєднуються з геометричними, зокрема зірчастими.

Як уже зазначалося вище, для Західної Волині характерні килими, оздоблені переважно геометричними узорами. Витримані в синьо-рожевих тонах побудовані на кількох крупних виразних мотивах, вони справляють цільне враження. Особливо слід відмітити килими з Ратного та Кременця, звичайні геометричні мотиви яких — ромби і восьмикутні розети — отримали багату декоративну розробку.

Визначним осередком українського килимарства XIX — початку XX ст. було Поділля. В подільському килимі розвивалися обидва види орнаменту — рослинний і геометричний, але переважав останній.

Рослинні килими Східного Поділля можна поділити на два види: в одному з них рослини розміщені окремими елементами, в іншому — посаджені у вазони. В килимах першого типу узори, як правило, крупні, масивні, розміщені не густо, в основному зображуються пуп’янки. Фон здебільшого чорний або темно-коричневий. Ступінь стилізування і геометризування досить значний.

Найцікавішими і найбільш високохудожніми на Східному Поділлі були килими ва-зонного типу. Килими такого типу на Україні досить поширене явище. Як уже згадувалося, вони зустрічалися на території Східної Волині, побутували в південно-західній Київщині, становили своєрідну групу на Збаражчині і Буковині. Ці вироби займали значне місце також у килимарстві сусідньої Молдавії. Проте класичного вигляду на території України вони набули на Поділлі, зокрема в Ольгопільському і Ямпільському повітах.

Саме в горизонтальних килимах вазонного типу Східного Поділля найяскравіше проявилися закладені в них великі декоративні можливості. В кращих з них своєрідної форми набувають не тільки рослини, але й самі вазони, які інколи перетворені у вигадливий орнаментальний мотив. Композиція в цих килимах, які мають значну довжину (деякі досягають б метрів), розгортається по горизонталі. На площині розміщуються в ряд три, п’ять, шість чи сім вазонів з рослинами. Інколи між основними великими вазонами зображуються додаткові, менші, які служать для заповнення вільних проміжків. Нерідко місце вазонів займають великі, цікаво трактовані геометричні мотиви. Як правило, розглядувані килими мають широку, чітко виражену кайму, забарвлену в колір, протилежний кольору фону. На деяких зразках кайма відсутня або розбита галузками, що підіймаються з вазонів.

Характерною особливістю східноподільських килимів вазонного типу є введення в їх композицію фігур птахів, тварин, людей і цілих жанрових сцен. Іноді зображуються кінні і піші солдати в парадних мундирах з рушницями під час виконання військових вправ або маршу. Трапляються зображення музикантів, які грають на народних інструментах, та сцени з селянського життя, іноді сповнені глибокого соціального змісту. Наприклад, на килимі 1871 р. з м. Бершаді Ольгопільського повіту виткано лірника з поводирем і селян, що з худобою і клунками йдуть на базар, на іншому килимі — кріпака, якого б’є пан. У розфарбуванні цих килимів характерні поєднання кількох контрастних кольорів: чорного, червоного, синього, фіолетового, білого і яскраво-жовтого. Трапляється і м’якіший колорит.

Велику групу на Східному Поділлі становлять геометричні килими. У західному напрямку геометричні мотиви поступово збагачуються, поповнюються новими елементами, ускладнюється їх композиційна будова. Помітна також зміна в розфарбуванні килимів: від теплих коричневих, жовто-зелених і сірих на сході до холодних рожево-червоних і синіх на заході. Геометричні килими південно-східної частини Поділля характеризуються обмеженою кількістю мотивів, переважно великих ромбів, восьмикутних розет, розміщених, як правило, на спільному тлі. В оздоблені килимів Вінничини, зокрема Ямполя і Немирова, бачимо складніші геометричні мотиви, які густіше заповнюють килим. На виробах переважають червоний і синій кольори.

Найбільш складною композицією і багатством мотивів відзначаються килими з центральної частини Поділля, зокрема з с. Кудринців. Їх характерний прийом — членування площі виробу на горизонтальні смуги і заповнення їх геометричними узорами. В деяких килимах збільшеними розмірами і характером орнаменту виділяється середня смуга. В орнаменті появляються ромби з гачкуватими виступами, широко використовуються східчасті і зубчасті мотиви у вигляді клинців тощо.

Не менш рясно оздоблені килими Західного Поділля, насамперед його основного осередка — околиць м. Збаража. Збаразькі геометричні килими досить різноманітні за своїм орнаментом та композиційною будовою. Особливо цікавими є вироби з червоним тлом і такою ж каймою, на яких рівномірно розміщені восьмикутні розети «звізди», забарвлені найчастіше в синій, коричневий, блідо-зелений і білий кольори. Іноді розети основного поля вписані у восьмикутники.

Рослинні килими Збаражчини виступають у двох варіантах. У найдавніших зразках рослинні мотиви мають вигляд розміщених по кілька в ряд на всю висоту килима розложистих галузок, інколи посаджених у невеликі вазони. Тло таких килимів найчастіше яскраво-червоне з оранжовим відтінком або біле.

Збаразькі рослинні килими початку XX ст. характеризуються великими геометричними трояндами, які виділяються яскравими контрастними плямами на глибоко-чорному тлі. Поєднання геометричного і рослинного орнаментів дає цікавий художній ефект. Великим смаком відзначаються килими, в яких основне поле прикрашене восьмикутними розетами «звіздами», а кайма — в’юнким рослинним бордюром.

На Тернопільщині, зокрема в Токах, Вікні, виготовлялися килими, прикрашені оригінальним рослинним орнаментальним мотивом — галузкою з двома-трьома листочками і такою ж кількістю площинно трактованих зображень круглих плодів, подібних до яблук.

Вище відмічалося, що килимарство на Прикарпатті, зокрема на Косівщині і в Глинянах, виникло під безпосереднім впливом західноподільського килимарського промислу. Це багато в чому визначило художнє обличчя косівських і глинянських килимів. Цікаво відмітити, що тут був поширений лише геометричний орнамент, споконвіку властивий місцевому узорному ткацтву. Засновуючи, а можливо відроджуючи новий вид ткацької продукції — килим, місцеві майстри мали змогу звертатися безпосередньо до орнаментального багатства місцевого ткацтва — ліжників, верет, наволочок, переміток і доповнювати ним подільські зразки. Завдяки поєднанню подільських геометричних мотивів з місцевими узорами косівські і глинянські килими стали оригінальними і багато орнаментованими творами.

Найбільш поширеним був смугастий тип килима. Позбавлений спільного тла, він розбитий на кілька (три, п’ять, сім) смуг, заповнених геометричними фігурами: ромбами з східчастим або зубчастим контуром, своєрідними мотивами — «пилами», «рачками», «копильцями», «кучерями», «гребінцями».

Килими, орнамент яких розміщено на спільному полі, на Прикарпатті зустрічаються рідко. Композиція таких килимів найчастіше будується з нез’єднаних між собою ромбовидних фігур, оточених каймою з дрібніших геометричних мотивів.

Косівські і глинянські килими поліхромні. Переважають теплі тони — ясно-коричневі, золотисто-кремові, червоні, оранжові. Як другорядні виступають зелений, рожевий, білий, жовтий кольори.

На Буковині в минулому столітті побутував рослинний і геометричний килим. Про характер найдавніших буковинських рослинних килимів можна скласти уявлення на підставі існуючих публікацій. В альбомі «Таріs Rоumаins» знаходимо два килими, датовані 1835 і 1851 рр. В першому з них привертають увагу два невеличких вазони збаразького типу, розміщені на чорному полі між раменами великого хреста. У вертикально-орієнтованому килимі 1851 р. на всю висоту зображено дерево з товстим зеленим стовбуром, посаджене в келихоподібний вазон. На гілках дерева попарно з двох боків сидять своєрідно стилізовані птахи.

Цікаві зразки буковинських килимів XIX ст., оздоблених стилізованим рослинним орнаментом, дійшли до наших днів. Кілька з них зберігаються у фондах Львівського музею етнографії і художнього промислу.

В невеличкому настінному килимку з с. Бабина Кильминецького повіту, який виткала Катерина Голошняк, на суцільному чорному тлі густо розміщені своєрідно трактовані вазони, розфарбовані в яскраві зелені, рожеві і білі кольори. Привертав увагу також килим скорца, витканий у 1899 р. Замфірою Гурилюк з с. Волоки Чернівецького повіту. Стилізований рослинний орнамент в ньому вдало доповнений геометричними узорами і цікавими мотивами птахів.

Більшість буковинських килимів, які збереглися до нашого часу, оздоблені геометричним орнаментом. Це переважно вузькі і довгі килими скорці, які призначалися для оббивання стін над лавками або по-під стелею. Найчастіше вони прикрашені густою сіткою з’єднаних між собою квадратоподібних ромбів, зафарбованих у контрастні чорний, жовтий, червоний і фіолетовий кольори.

Геометричним орнаментом на Буковині прикрашали також настінні килими звичайних розмірів. Композиція їх будується за зразком рослинних. Звичайно вони облямовані каймою, яка інколи на вужчих сторонах килима подвійна. Центральне поле здебільшого оздоблюється безперервним рапортом узору, який утворюється з повторення восьмикутних розет або ступінчастих ромбів, розміщених прямими, скісними рядами або в шахматному порядку. Фон поля коричневий, білий або жовтий. Чудові зразки таких килимів можна бачити у Львівському музеї українського мистецтва.

Про оздоблення закарпатських народних килимів можна говорити лише на підставі окремих випадкових відомостей. Ті зразки, що подекуди збереглися в побуті селян гірських районів, дозволяють зробити припущення, що основним видом старих закарпатських килимів були килими з каймою і основним полем. їх прикрашували своєрідно трактовані геометричні і стилізовані рослинні мотиви, забарвлені в яскраві контрастні кольори.

Народне килимарство XIX — початку XX ст. — яскрава сторінка в історії українського народного мистецтва. Чудові квіткові килими Лівобережжя і Київщини з їх надзвичайним багатством рослинних узорів, різноманітністю композиції і вишуканістю колориту; захоплюючі своєю декоративністю килими вазонного типу Східного Поділля, барвисті, вражаючі вигадливістю і досконалістю розробки геометричних мотивів килими Західного Поділля і Прикарпаття, своєрідні, високохудожні килими Волині та Буковини належать до кращих здобутків українського декоративно-прикладного мистецтва минулого.

Мистецька палітра Косівщини – ткацтво: килими, гобелени, ліжники

Косівщина… Цей чудовий куточок української землі з давніх давен славився самобутнім народним декоративним мистецтвом, що має спільне коріння з мистецтвом усієї України. Серед багатьох його видів одне із провідних місць належить ткацтву, до якого входить: килимарство, гобелени, ліжникарство.

Сучасне ткацтво – складне художнє явище. Воно розвивається в трьох основних напрямах: професійне, традиційне, самодіяльне. У виробництві узорних тканин вирішальна роль належить майстрам, художникам. Нині новаторські тенденції характерні для художнього ткацтва прославлених центрів України, в число яких входить і Косів. У тісній творчій співпраці художники і виконавці зберігають і розвивають віками вміння прикрашати життя, розуміти справжню красу і гармонію.

Вагомий внесок у розвиток узорного ткацтва Косівщини зробили Г. Василащук , О. Горбова , Ю. Бович , А. Сливка та ін.

Творчості сучасних майстрів притаманне чуйне ставлення до місцевих традицій, котрі в наші дні набувають все більшої популяризації. З’являються нові тканини, які поєднують давні традиції з сучасністю.

Ткацтво – мистецтво унікальне, неповторне, древнє і водночас вічно молоде.

Килимарство Косівщини відзначається багатими традиціями. Протягом століть із покоління в покоління місцеві майстри, розвиваючи і збагачуючи ці традиції, передавали їх у спадок. У такий спосіб багатющі скарби народного килимарства дійшли до нас у всій своїй красі й неповторності. Ці неоціненні надбання стали важливою творчою базою для сучасних художників та майстрів при розробці нових зразків килимів з гуцульськими узорами. Провідне місце серед них належить художниці О. Василович та творчій групі майстрів-килимарів: М. Дзюбей, Г. Гулей, М. Боєчко, М. Балагурак.

Гобелен перетворився на монументальне мистецтво в 60-х роках ХХ ст. Прикметною ознакою гобелена є застосування, різноманітних технік та використання поряд із традиційною вовняною пряжею сучасних матеріалів.

Ліжникарство Карпатського регіону – перспективний вид мистецтва, який отримав визнання в нашій країні і далеко за її межами. У Косівському районі визначився провідний осередок-школа ліжникарства, зокрема, село Яворів (В. Шкрібляк, Г. Шкрібляк, Є. Шкрібляк, П. Бойчук, В. Калинич, Н. Корпанюк, В. Корпанюк) Карпатські ліжники спеціально звалюють у валилі. Під дією води ліжники, подібно до сукна, щільно збиваються, а на поверхні утворюється ворс. У виконанні ліжникових виробів народні майстри на сьогоднішній день вже досягли високої майстерності: І. Копчук,

Багатофункціональність гуцульських народних тканих виробів: рушників, килимів, ліжників, гобеленів, а також техніка їхнього виконання, орнамент і колорит – це саме ті фактори, які створюють ґрунт унікального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу .

ЛІТЕРАТУРА:

1. Декоративно-ужиткове мистецтво: словник. Т.1. / Я.П. Запаско -Л.: Афіша, 2000 .- С. 154-157.
2. Килимарство та художнє ткацтво // Соломченко О.Г. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О.Г.Соломченко .- 1979 .- С.21-25.
3. Килимарство // Антонович Є.П. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А.Антонович, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Є.Станкевич .- Л.: Світ, 1993 .-С.33-36.
4. Яновський М. Срібна пряжка: [розповіді про народних митців] / М.Яновський .- Ужгород: Карпати, 1980 .- 216 с.
5. Литвинець Е. Українське народне мистецтво / Е. Литвинець .- К.: Вища школа, 2004 .- 335 с.
6. Соломченко О. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О.Соломченко .- К.: Знання, 1979 .- 31 с.
7. Ткацтво // Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини: альбом / авт.-упоряд. О.А.Кратюк .- К.: Мистецтво.- К.: Мистецтво, 1991. – 208 с.

1. Беляєва А. Майстри і майстерність: [до питання розвитку укр. гобелену] / А.Беляєвва // Образотворче мистецтво .- 1998 .- №4 .- С. 25-27. № 3-4 .- С. 103-109.
2. Бабій Н. Богдан Губаль. Гобелен: альбом-каталог / Н.Бабій .- Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2011 .- 84 с.,іл.
3. Городенко Л. Я живу тобою і для тебе :[спогади про Г. Василащук] / Л. Городенко // Голос України .- 2000 .- 27 груд.
4. Гуралюк П. Творчий портрет Ганни Герасимович :[до 120-р. від дня народження талановитої вишивальниці та ткалі ] /П. Гуралюк // Гуцул. край .- 2009 .- 27 берез.
5. Євсюкова С. Фольклорно-етнографічні мотиви в сучасному українському гобелені / С. Євсюкова // Народна творчість та етнографія .- 1994 .- №5-6 .- С. 26-30.
6. Жаворонкова-Дутка В. До історії розвитку гуцульського килимарства / В. Жаворонкова-Дутка // Освітянський вісник .- 2000 .- 30 жовт.
7. Жаголь Л. Збережімо тую славу, тую майстерність: [укр. килимарство] / Л.Жаголь // Україна .- 2005 .- №4 .- С.8-9.
8. Карпенко Н. Килими: мистецтво двомірної реальності / Н.Карпенко // Салон .- 2002 .- січн. – лют. .- С. 116-121.
9. Найден О. «Базарні» килимки. Образ-ідеограма світового дерева / О.Найден // народне мистецтво .- 2001 .- №1-2 .- С. 36-37.
10. Нестеренко П. Українська народна тканина / П.Нестеренко .- Народне мистецтво .- 2001.- № 1-2 .- С. 56-57.
11. Нечипоренко С. Художнє ткацтво: урок майстерності / С.Нечипоренко // Народне мистецтво .- 2001 .- №12 .- С. 62-64.
12. Панчук І. Дивосвіт Аліни Гончарової-Цівінської: [гобелени] / І.Панчук // Гуцул. край .– 2009 .– 13 листоп. – С.5.
13. Прохасько Т. Секрети гуцульського ліжника / Т.Прохасько // Експрес .- 2000 .- 22-29 черв. – С.17.
14. Шпак О. Монографія про українське ткацтво / О.Шпак // Народна творчість та етнографія .- 2006 .- №2 .- С. 124-126.

Також читайте: